"КОЛОНІЗАЦІЙНИЙ ПРОФІЛЬ"
Одна з найцікавіших маніфестацій (проявів) території це процеси її заселення в різні історичні періоди. Звичайно, є люди, котрі вірять у те, що їх предки прилетіли у глиняних зорельотах і жили тут ЗАВЖДИ, міняючи назви і мови.
Ця категорія виводить їх з якоїсь міфічної «трипільсько-арійської спільноти», котра згодом переростає у скіфів, ті у слов’ян, потім козаків і нарешті – українців.
Є складніші і практично наукові побудови, в основі котрих лежать пошуки слов’янських витоків, приміром, з «тшинецького кола».
В будь-якому разі спільне у всіх одне – МИ БУЛИ ТУТ ЗАВЖДИ.
Детальніший розгляд демонструє, що
1. Ми – поняття модальне. В нашому етногенезі брали участь десятки етнічних груп, але далеко не всі вони є нашими предками;
2. Ні, територій, де ми «були завжди», ймовірно, немає. Крім, можливо, Полісся (в мезолітичній ретроспективі).
Є території, котрі відрізняються різними «колонізаційними профілями». Іншими словами, попри їх заселеність в певні історичні періоди в інші тут цілком можуть гуляти пустоші.
Можливо цей принцип можна притулити до більших територій, Київського плато чи Середньої Наддніпрянщини, басейну Стугни чи Росі, лісостепу чи степу.
На жаль, мені важко мислити подібними макро-категоріями, тому я оперую 24 кв. км. долини р. Кобрина (м. Обухів) і тому подібними селами в його ареалі.
Сьогодні я спробую продемонструвати цей підхід на прикладі 4 сусідських сіл на узбережжі Дніпра:
1. Трипілля
2. Халеп’я
3. Витачева
4. Стайок
По суті, йдеться про вузьку (біля 3 км) і коротку (до 10 км) смужку вздовж узбережжя Канівського моря. За великим рахунком той же Обухів.
***
Питання, котре мене цікавило просте: ЯКІ АРХЕОЛОГІЧНІ КУЛЬТУРИ ЗАФІКСОВАНІ НА ЦЬОМУ ПРОМІЖКУ БЕРЕГА І КОЛИ?
За основу я взяв працю В. О. Петрашенко, В. К. Козюби «УЗБЕРЕЖЖЯ КАНІВСЬКОГО ВОДОСХОВИЩА (каталог археологічних пам’яток)
Згідно з ним ця територія є потужним багатошаровим історико-археологічним кластером, чия історія сягає від глибокої давнини до раннього Нового часу.
Але, як кажуть, є ньюанс.
1. На вказаній території практично немає палеоліту і мезоліту. Можливо тому, що жити біля води було зручно тільки в книжках В. Уткіна.
2. Є трохи неоліту, але реальний двіж починається з появою трипільців, котра представлена в регіоні дуже широко. Їх тут 20-30% від всіх знахідок.
3. Є «бронза», але, в цілому, новий етап починається з РЗВ і у праці фіксується під терміном «скіфи».
4. Потім хіатус, майже немає улюблених мною ранніх слов’ян (мало), хоча це ареал тієї ж зарубинецької культури від Києва до Канева.
5. Ну і остаточно поїзд рушає в путь вже столітті в 9, з передпочатків Русі і далі з неї самої. З того часу ці краї не дуже пустіють попри монголів у 13 ст і періодичні «татарські згони» аж до 18 ст.
Відтак, що ми маємо:
1. Енеоліт («трипільці»)
2. РЗВ («скіфи)
3. Русь +
+- 3 тис. до н.е.
1 тис. до н.е.
1 тис. н.е.
Хіатуси («розриви») – очевидні.
***
ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ
Одразу зауважу. Це НЕ значить, що тоді на вказаних теренах ніхто не жив. Йдеться, про меншу концентрацію тих чи інших соціокультурних груп, представники котрих з різних причин обирали для життя інші ділянки Київського плато.
Подібне кластерування, на мою думку, корисне, оскільки дозволяє моделювати процеси освоєння території, будувати «колонізаційні профілі».
Ще надзвичайно цікавою є прив’язка до геоморфології. Іншими словами, чому одні любили заплаву, інші – перші надзаплавні тераси; а треті – вершини мисів над нею?
Очевидно, вибір грунтувався не на романтичних уявленнях («з цього місця красивий вид на Дніпро») і був продиктований господарськими, військовими і політичними викликами часу.
Але про це іншим разом.
***
Літературка:
1. ДІВИЧ-ГОРА БЕЗ МІФІВ
2. «СЕРЦЕ ТРИПІЛЛЯ»
3. ТРИПІЛЛЯ В ДОЛИНІ р. КРАСНА
4. ХАЛЕП’Я
5. ВИТАЧІВ
6. СТАЙКИ
