Останнє в циклі оповідання про собор Антонія і Феодосія.
Важко сказати, як він умудрився зберегтися за радянського часу.
Про це і не лише нам розповіла Людмила Шкулькова (див. відео).
Єдине, що дозволю собі нагадати, так це трагікомічну історію-поневіряння нашого обухівського земляка під час будівництва цього храму у 18 ст. (http://surl.li/jzjzf).
... 1757 році до Василькова прибув іконописець Григорій Сердюк, родом з Обухова. Мав золотити іконостас у церкві, котру будував Ковнір.
Обидва, і старий архітектор, і молодий іконописець прибули з Києво-Печерської лаври. Різниця полягала лише у тому, що наш земеля Сердюк з 1754 (7 років поспіль) мав вчитися у ній іконопису у ієромонаха Алімпія. Це значить, шо роботи у васильківській церкві йому довірили приблизно на "екваторі" його навчання.
Шо ж у цій історії цікавого, спитаєте Ви?
Нічого особливого, крім того, що одного разу Сердюк позичив 50 рубликів, форменно нажерся і кров'ю з пальця (!) підписався під роботою як "Яків Маслов".
Можливо тому сучасники пам'ятають прізвище іконописця Бібікова з-під Козельця, а не Сердюка з Обухова. Бо, попри спільну для обох роботу у васильківській церкві, до першого чорти (в суч. наркології "бєлочка") приходили лише у фразі з "Отче наш" ("... визволи від лукавого").
Алко-звитяга ж нашого земляка задокументована у Києво-Печерській лаврі (ф. 128, вотч. оп. 1, спр. 2154, с. 12).
