Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
Ці практики не лише зменшують ерозію, а й підвищують продуктивність харчових ресурсів, зберігають біорізноманіття і підтримують культурні зв’язки між людьми та ландшафтом — від гір до океану (mauka i makai).
Колись гавайці управляли землею через систему moku — територіальних поділів, які забезпечували рівновагу між людьми, землею та морем. Але колонізація та промислове сільське господарство зруйнували цю модель.
Сьогодні понад 40% сільгоспземель Гаваїв — занедбані. Перетворення частини з них на агролісівництво могло б зменшити ерозію на 30% і дати до 100 000 додаткових порцій їжі на рік у таких регіонах, як захід Кауаї, південь Молокаї, захід Мауї та схід острова Гаваї.
На низовинах (wao kānaka) громади вже впроваджують інтегроване землеробство, засноване на місцевих традиціях: висаджують дерева, кущі, культури, що сприяє відновленню ґрунтів, культурної спадщини й створенню зелених робочих місць.
“Відновлення ландшафтів з гір до рифів — ключ до стійкого майбутнього,” — каже Джейд Делево, провідна авторка дослідження.
Команда розробила новий метод оцінки впливу зменшення стоку на прибережне рибальство — враховуючи карти рибних запасів, тиску вилову та структуру середовищ. Це дозволяє поєднувати догляд за землею з покращенням доступу до морських ресурсів навіть у регіонах із браком даних.
“Це дослідження показує, що перехід до агролісівництва сприяє сталому виробництву їжі як на суші, так і в морі,” — зазначив співавтор Костантінос Стаумуліс.
Автори закликають політиків, донорів і природоохоронні організації впроваджувати біокультурні стратегії в екологічну політику, підтримуючи ініціативи знизу. Саме громади, які зберігають свої традиції, можуть стати рушієм змін для продовольчої безпеки, довкілля та благополуччя.
