Джерело: nationalgeographic.com, переклад: Хроніки Обухова
Звук, якого боялися століттями
Ідея про те, що дві прості ноти могли бути заборонені, може здатися абсурдною. Проте саме з них починається грізний риф у дебютному альбомі Black Sabbath 1970 року. Тоні Айоммі, гітарист гурту, використав три зловісні ноти, щоб створити атмосферу, яка здавалася настільки загрозливою, що про неї ходили легенди: «Ці ноти колись були заборонені. Вважалося, що вони мають щось сатанинське», — сказав Айоммі в інтерв’ю BBC у 2014 році.
Хоча це переважно міф, у ньому є частка правди. Музикознавці називають цей інтервал тритоном — дисонансний інтервал, що охоплює три цілі тони (наприклад, від ноти B до F), відомий також як збільшена кварта або зменшена квінта. Його нестійке звучання викликало дискомфорт ще з часів середньовіччя.
Тритон у музиці: заборонений смак
У середньовічній Європі тритон не був формально заборонений, але вважався «неприйнятним» елементом гармонії. «У системі ідеальних інтервалів того часу він порушував порядок завдяки складним частотним співвідношенням», — пояснює професор музикознавства Крістоф Ройтер з Віденського університету.
Монах Гвідо д’Ареззо у XI столітті розробив гексахордну систему, щоби уникати співу тритонів. Саме його вислів “mi contra fa est diabolus in musica” — «мі проти фа є диявол у музиці» — увійшов у історію як попередження про цю дисонансну пастку.
Особливо дратівливо тритон звучав у локрійському ладі, який починається з сьомої ноти мажорної гами (наприклад, B у C-мажорі). Саме цей лад наголошував на небажаному інтервалі B–F.
Західне і незахідне вухо
Ідея про те, що тритон — це «погано», культурно зумовлена. Наприклад, арабська система макамів чи японська ґагаку використовують інші підходи до дисонансу. Водночас індійські раґи уникають певних комбінацій нот, щоб не порушити настрій.
Дослідження 2016 року виявило, що корінне плем’я цимане в Болівії не відчуває дискомфорту від тритонів, як це роблять західні слухачі. Це підтверджує думку, що «злі» асоціації з тритоном — культурна умовність.
Чому тритон тривожить мозок
Найочевидніша причина — звукова «шорсткість», властивість, яку мозок сприймає як небезпеку. «Це властивість присутня в криках і тривожних сигналах», — каже Ізабелла Чедік-Айзенберґ з Віденського університету. Саме ця шорсткість формує основну емоційну складову екстремального вокалу в металі — гарчання, крик, хрипіння.
Музичний психолог Вікторія Вільямсон зазначає, що реакція на звук формується з дитинства: «Деякі звуки фізіологічно складні для обробки мозком, але наш досвід і асоціації формують унікальну реакцію кожної людини».
Від табу до насолоди
У XVII столітті музика почала змінюватися: епоха бароко оспівувала контрасти й емоції. У XVIII–XIX століттях тритон з’являється у творах Баха, Бетховена, Вагнера й Сен-Санса — зокрема, в Danse Macabre, де тритон імітує розмах коси смерті.
У ХХ столітті його почули в саундтреках (The Simpsons), сиренах, і знову — в рифі Black Sabbath 1970 року.
«Музика Black Sabbath активує центр страху — мигдалеподібне тіло мозку, але замість жаху слухач відчуває задоволення», — пояснює Вільямсон. — «Це активує дофамінові центри — вентральну тегментальну область, ядро акомбенс і префронтальну кору. З часом мозок “звикає” до цієї реакції — звідси така відданість фанів Sabbath протягом десятиліть».
