Джерело: phys.org, переклад: Мирослав Чайковський
Для римлян громадські лазні були чимось значно більшим, ніж просто місцем для миття. Це був простір для фізичних вправ, відпочинку, знайомств і навіть ділових зустрічей.
У стародавньому Римі існували сотні громадських лазень, або терм. До IV століття їх налічувалося понад 950. Найбільші з них — терми Діоклетіана — щодня приймали до 3 000 людей.
Кожна лазня мала гарячу залу (кальдарій), теплу (тепідарій) і холодну (фрігідарій), а також басейн під відкритим небом. Багато комплексів включали бібліотеки, спортзали, ресторани й навіть масажні зали.
«Лазні, вино й кохання — ось що робить життя вартим того, щоб жити», — каже напис I століття нашої ери.
Філософ Сенека, який мешкав над лазнею, описував крики атлетів, плюскіт води, галас торговців і пісні, що лунали з усіх боків. Іноді вельможі приходили з десятками слуг і коштовностями, а прості громадяни користувалися лазнями за символічну плату або безкоштовно під час свят.
Жінки й чоловіки купалися окремо. Деякі секції були призначені лише для жінок. Римський лікар Соранос навіть радив вагітним відвідувати терми перед пологами.
Однак за фасадом розкоші стояла й сувора реальність: рабів змушували виконувати всю важку й брудну роботу — прибирати попіл, мити господарів, чистити туалети та зливи.
Лазні були поширені по всій імперії — від британського Бат (Aquae Sulis) до Тунісу, Іспанії та Німеччини. Військові терми забезпечували комфорт солдатам навіть на далеких форпостах, таких як стіна Адріана.
Хоча ідея публічних лазень виникла ще в Греції, саме римляни розвинули її до загальноімперського рівня. Навіть у часи ісламського світу та Османської імперії традиція лазень жила далі — турецькі хамами досі є прямими нащадками римських терм.
