УПЕРЕДЖЕННЯ
В психології є така штука як Confirmation bias. Це коли ти формуєш точку зору, а потім постійно ігноруєш критику. Очевидно, що це дуже розповсюджене явище.
Не минуло воно і середовища тих, хто цікавиться місцевою історією чи географією. І стосується тих, хто прочитав останню книжку ще у школі, але впевнений у обгрунтованості своєї поточної позиції сьогодні і у всьому.
Мені не хочеться бути таким, тому я із задоволенням вислухав би зауваження щодо своєї версії про локалізацію Обухівського замку кінця 16 – пер. пол. 17 ст. в районі Полянського.
А позаяк таких немає, я не можу одночасно шукати підтвердження своєї версії і спростовувати її. Хоча, для чистоти експерименту, я тримаюся за неї лише тому, що іншої немає. Вона слабенька, але, іншої немає.
***
АРГУМЕНТАЦІЯ
Головна моя аргументація полягає у тому, що у тексті «1618 р. Інвентар й опис маєтностей замку й двору Обухова й волості із переліком жителів містечка Обухова, а також сусідніх сіл Слободи й Старого Обухова» є географічна вказівка на розташування замка, точніше 3:
1. Гора
2. Водяні млини під нею
3. 2 дороги – на Германівку і Копачів
І якщо перші 2 пункти можуть стосуватися великої кількості обухівських «гір», то дві брами, одна на дорозі до Копачева, а друга – до Германівки сильно звужують простір до західної частини долини Кобрини.
Там і досі на старих картах в районі Полянського видно дві, вже неіснуючі дороги в полях, котрі вели до Копачева (а звідти до Василькова) і Германівки (а звідти до Білої Церкви).
Там же, до слова, є чудовий величезний яр, що стоїть на джерелі-допливі Кобрини. Зручний у всіх відношеннях, і для водяних млинів того часу – теж.
***
ДОДАТКОВА
Так от, якими є нові аргументи щодо локалізації замку на плато чи терасі в районі мікрорайону Полянський?
1. Текст Івана Крип’якевича «Студії над державою Богдана Хмельницького» (Державні межі. Дороги).
Власне, йдеться про розділ «Дороги 1648—1657 рр». в «Записках наукового товариства імені Шевченка №144-145 від 01.01.1926 року».
Там в частині
1.1. «Дороги 1630-1640 (остання згадка про замок, котрий був вже у власності Фірлея – 1640 р.) є дорога «Біла Церква – Германівка – Трипілля».
1.2 «Дороги 1648 – 1657 р.» є дорога Київ — Васильків — Ханьбиків — Обухів — Трипілля — Кагарлик — Богуслав — Ісайки — Медвин — Лисянка — Буки і т. д. до Уманя.
Відтак, перша, йде повз Обухів по вододілу між Кобриною і Красною. В районі Германівки від неї відходить менша дорога, котра степами простує до Обухова поч. 17 ст в районі Полянського.
Друга це дорога через Васильків, Ханьбиків (зараз Заріччя) – Копачів до того самого Обухова 17 ст.
***
ТРЕВЕЛ-БЛОГИ
2. Крім іншого, вона описана у Щоденнику 1588-1594 років Еріха Ляссоти із Стеблева:
... 4 травня. Снятинка - невелике, щойно засноване містечко Верещинського, обідали. Васильків - укріплене місто із замком, що належить київському митрополиту, на річці Стугні, яка впадає у Дніпро на милю вище Трипілля.
... 5 травня. Село Хамбиків із млином, потім переправились через Стугну й обідали в київського вірменина Мануїла. Тут знову потяглися соснові ліси, яких ми не бачили від Прилук до цього місця. Звідси їхали сосновим лісом до млина й відбудованого сільця. Село Обухів. Тут місцевість стає гористою до самого Трипілля (містечко і замок над Дніпром, що належить якомусь дворянину на прізвисько Дідко).
... 6 травня. Оскільки в Трипіллі неможливо було дістати човна, то ми з Тихоном вирушили до Києва на колесах, але через сильний розлив не могли проїхати навпрошки і тому повернулися до Обухова, Хамбикова, знову до вірменина Мануїла, в якого я купив дві бочки меду і два мішки крупи; обідали. Потім, обминувши Васильків, що залишився за півмилі вліво, приїхали до Києва…
В тексті є одна деталь: в 1594 році через Стугну переправлялися.
Можливо, це було не дуже зручно, адже вже в 1654 Павло Халебський робить великий гак і добирається до Василькова через Саливінки, чим по суті відтворює частину дороги між Трипіллям і БЦ, і ймовірно, цей шматок, що з’єднував Обухів з Германівкою.
***
ВИСНОВКИ
Так чи інакше, аналіз цих двох джерел вказує на 2 логістичні вузли того часу:
1. Білу Церкву, дорога до якої йшла через Германівку степами;
2. Васильків, дорога до котрого йшла нвпряму над заплавою Стугни.
І якщо перша в тому чи іншому вигляді збереглася досі, то друга (на картинці) – не знаю.
Спробу її реконструкції ви можете бачити на картинці.
