Еко-стежка і «зона барбекю»: що пропонують зробити на Педині

Ботанічний заказник «гора Педина» зручний для облаштування еко-стежки, оглядового майданчика, зони» барбекю» і ще кількох, екологічно обґрунтованих локацій.

В цьому переконані активісти ГО «Асоціація розвитку Обухівщини», на думку котрих освоєння території не повинно передбачати зведення громіздких конструкцій. Таких, як скансени, пр.

Своїм баченням пропозицій вони поділилися в аналітичній записці під назвою «Урочище «Гора Педина: можливості і пропозиції», котра була надіслана на адресу Обухівської міської мерії.

Станом на сьогодні г. Педина – найвища точка Обухова. Крім цього, вона існує ще у кількох, часто взаємодоповнюваних площинах. Їх дешифровка є фундаментом, на котрому можна надбудовувати нові, суспільно корисні функції гори, впевнені вони.

Отже:

1. Геологічно Педина - це надзаплавний мис правого, корінного берегу р. Кобрина. Станом на сьогодні західна частина її плато межує з діючим кар’єром, що, безумовно збільшує технологічне навантаження на масив і продукує екологічні ризики для населення, котре живе на вулицях Київська, Гайдамацька, 8 Березня і Франка.
2. Археологічно, незважаючи на низку гіпотез місцевих краєзнавців Педина малопродуктивна. Крім невеликого поселення тшинецької[1] культури (1200 р. до н.е), фрагменти котрої були відкриті на Педині свого часу, більше нічого вартого особливої уваги виявлено не було. Городище, на існуванні котрого свого часу наполягали деякі дослідники виявилося помилкою в інтерпретації джерел.
3. Етнографічно Педина має певний статус серед місцевого населення, коріння котрого губляться в глибині 19 ст. Додаткового нашарування дещо міфологізованих уявлень про себе гора набула в сучасних розповідях частини краєзнавців, котрі, в підсумку і надалися до відродження інтересу до неї.
4. Релігійно, незважаючи на хрест в центрі гори вона так і не набула ознак повноцінного культового місця. Про це свідчить відсутність властиво релігійних практик на її вершині і паломницької традиції здійснювати прощі до хреста. Останнім часом, згідно з повідомленнями наших інформаторів періодично на горі періодично відбуваються спроби «активувати» її культ. Втім, при ближчому розгляді стає зрозуміло, що вони не мають нічого спільного з християнством.
5. Ботанічно, а саме цей статус є єдиним із юридично зафіксованих, - Педина це заказник площею в 5 гектарів, значна частина котрого зайнята заростями акації. Остання, згідно з закладеною до її висадки концепцією утримує схили від ерозійних процесів.
6. Рекреаційно Педина досить приємне атмосферне і камерне урочище, з котрої відкривається вид на стару частину Обухова. Крім того, гора сусідить з озером штучного походження і неймовірного забарвлення під нею. Це, безумовно, додає балів локації як місця потенційного відпочинку.

Отже, в підсумку можна говорити про урочище, котре, з одного боку:

• малоцікаве та малоперспективне як історична та археологічна одиниця;
• затиснуте між приватним сектором і кар’єром;
• місцями вкрите досить густими і малопрохідними заростями акації;
• необлаштоване для активного відпочинку містян (підходи, стаціонарні кострища тощо).

З іншого боку, гора:

• отримала довгоочікуваний статус;
• на ній дійсно зафіксовані популяції рідкісних рослин;
• вона вже відіграє роль оглядового майданчика і за певної, продуманої трансформації здатна задовільнити частину потреб у внутрішньому туризмі.

Враховуючи вищевказане, ймовірно

1. Урочище «Педина» і однойменний заказник не потребують і не можуть собі дозволити з огляду на статус, територію, історію тощо масштабні споруди у вигляді, наприклад, скансенів[2].
2. Разом з тим, в цьому відношенні доречними і можливими видаються дрібніші і органічніші втручання в його структуру, а саме:

а) фіксація підходів до вершини гори у вигляді вкритих відповідним екологічним матеріалом грунтових доріжок. Йдеться, насамперед, про підйоми на гору, особливо з боку вулиці Франка.

б) фіксація оглядових майданчиків на горі з відповідними для подібним локацій загорожами, потреба в котрих зростає з огляду на неспокійний характер глиняних терас гори.

в) розробка і втілення концепції хай невеликої, але продуманої і першої в Обухові еко-стежки, котра, крім власне рекреаційного характеру може задіюватися у навчальному процесі місцевих школярів.

г) облаштування незначної терасної і незалісненої частини гори під пікніки, зокрема, йдеться про локації для збору сміття і їх подальше обслуговування відповідними підприємствами.

д) щільне маркування території заказника знаками, котрі крім, власне, вказівної функції будуть здатні задовільнити інформаційні і культурні потреби відвідувачів (гора, її історія, легенди, рослини тощо).

е) перманентний аудит стану заказника місцевими органами влади, включно з її патрулюванням в дні пікового навантаження (вихідні, свята) представниками муніципальних формувань («Міська Варта»).

Відтак, на першому етапі розвитку інфраструктури гори Педина ми пропонуємо відмовитися від спроб масштабного псевдоісторичного будівництва на ній і зосередитися на природньому і рекреаційному потенціалі урочища

Для цього ми пропонуємо:

РОЗМІТКА

• розмітити територію заказника логістичними символами (вказівники руху) та інформаційними стендами;
• позначити еко-стежку, котра, поза тим, має також отримати офіційний статус і за певних умов може продовжитися за межами урочища.

ВІДПОЧИНОК

• виділити згідно із можливостями законодавства і оформити «відпочинкову» зону (барбекю, смітники);

БЕЗПЕКА

• убезпечити пересування урочищем за допомогою фіксації країв гори;

ЕКОЛОГІЯ

• мінімізувати екологічну шкоду урочищу, котра постане після набуття ним особливих рекреаційних функцій (аудит території).

1. Тшинецька культура — археологічна культура середнього періоду бронзової доби, поширена в середній смузі Польщі (від річки Варти на заході) і в Україні (від Бугу на заході, до Десни на сході і від Прип'яті на півночі до півдня Волині). Тщинецька культура існувала з 16 до середини 12 ст. до н. е.

2. Скансен – музей під відкритим небом. У скансенах можна побачити старовинні будівлі народної архітектури зі збереженим чи відтвореним інтер’єром. Слово походить від назви першого такого етнографічного комплексу, що був створений у 1891 році в Стокгольмі.