Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
Урядовий консультативний орган Natural England офіційно не вважає білого лелеку аборигенним видом для сучасної Британії. Проте частина істориків та орнітологів не згодна з такою позицією: вони стверджують, що ці птахи з розмахом крил до двох метрів були корінними мешканцями острова, але їх повністю винищили мисливці у 1400-х роках. У Великій Британії статус «корінного» традиційно надається видам, які безперервно проживали на цій території протягом останніх 12 000 років (включаючи мігруючих птахів та тварин, знищених людиною, але згодом реінтродукованих). Оскільки лелеки регулярно залітають на острів і присутні у субфосильних знахідках останніх 4 000 років, вони опинилися у «сірій зоні» — вони не є пріоритетом для державної реінтродукції, але юридично їх випуск не потребує отримання спеціальної ліцензії, як для повністю чужорідних організмів.
Впровадження нових тварин в екосистему завжди пов'язане з ризиками. Класичним негативним прикладом у Британії є японський спориш (Reynoutria japonica), завезений вікторіанцями як декоративна рослина. Він стрімко поширився, руйнуючи фундаменти будівель та дренажні системи, що сьогодні обходиться бюджету у £247 мільйонів щороку. Інвазивні пацюки та дикі коти так само завдають колосальної шкоди колоніям морських птахів, поїдаючи їхні яйця. Саме тому навіть реінтродукція офіційно визнаних корінних видів ретельно досліджується — як це було з норвезькими бобрами (Castor fiber) у 2008 році в Шотландії, які за 18 років стали невіддільною частиною багатьох успішних екологічних проєктів від Единбурга до Лондона.
Попри потенційні загрози, немісцеві види мають величезну цінність для ревайлдингу. Головна перевага білого лелеки — його харизма та здатність викликати у людей щирий інтерес до захисту природи. У Польщі та інших країнах Європи існують цілі «лелечі села», які приваблюють тисячі туристів, що допомагає залучати кошти у фонди ревайлдингу. Окрім того, гігантські гнізда лелек природним чином приваблюють та стають домівкою для дрібніших пернатих, наприклад, ластівок, збагачуючи місцеве біорізноманіття.
Іншою причиною для інтеграції нових видів є концепція «екологічних аналогів» — заміна вимерлих тварин спорідненими видами, що виконують ті самі функції в природі. Так, у заповіднику Wilder Blean в Кенті замість вимерлого первісного степового бізона випустили європейського зубра (Bison bonasus). Зубри, поїдаючи кору, траву та листя, природним чином витоптують чагарники та створюють мозаїчні ландшафти, необхідні для інших видів. До того ж глобальне потепління змушує фауну самостійно мігрувати на північ. Наприклад, у 2025 році в Британії вперше зафіксували появу південного білану бруквяного (Pieris mannii). Екологи підсумовують: хоча чужорідні види вимагають суворішого юридичного контролю та оцінки ризиків, в умовах швидкої зміни клімату вони можуть стати єдиним шансом на порятунок та стабілізацію локальних екосистем.
