Автор: Мирослав Чайковський
Отже, пригадай, як і коли ти прийняв рішення стати на захист Батьківщини?
Ще у 2014 році під час першої хвилі мобілізації я звернувся до Обухівського РВК (тепер ТЦК), де заявив про бажання взяти участь в АТО. Тоді через хворобу я не зміг пройти ВЛК. А коли у 2022 році почалась повномасштабна війна і здичавілі вже намагалися взяти Васильків - ніхто вже не дивився на медичні документи і я просковзнув до лав ЗСУ. Це був 135 батальйон територіальної оборони.
Скажи чесно, були сумніви, побоювання, страхи?
Сумнівів точно не було ніяких. Єдине, що напрягало - це відсутність повної картини того, що відбувається. Ми не були готові до війни. Я вперше в житті взяв до рук зброю і не знав чи стріляє вона взагалі. Ніяких навчань тоді ще не було, все робилось абияк і все, чим ми тоді займались - охороняли самі себе та сиділи у полях навколо міста в очікуванні ворога.
Ти у строю з перших днів. Розкажи, де ти воював?
З 2022 року наш батальйон брав участь по всій лінії фронту на сході. Бахмут, Купʼянськ, Часів яр, Кліщіївка, Макіївка, Серебрянський ліс і тд. В минулому році я змінив місце служби і зараз двіжую десь на Сумському напрямку.
Де було найважче, а де найстрашніше?
Страх був лише на першому виїзді. Ми їхали шкільними автобусами невідомо куди, нам нічого не говорили, ще й автобуси переплутали. Всі мої речі поїхали іншим автобусом. А ще в Костянтиновці наш автобус відстав від колони і ми ледь не заїхали туди, куди не треба. От тоді було страшно. Вже потім, після першого пострілу, ніякого страху не було.
Найважче було в Кліщіївці. Дуже важка дорога до позицій, перші контузії, мороз більше 20 градусів, дуже довгий час перебування на позиціях і дуже багато втрат побратимів. Важко було і морально, і фізично.
Про таке не говорять, хоча я і вважаю, що даремно. Багато здичавілих відправилися до праотців?
Дуже багато. Я колись навіть вів підрахунок, зараз цього не роблю. Але правду кажуть, що орки пруть як зомбі, переступаючи тіла своїх же дохлих співвітчизників. Втрат у них дохєра і вони не заморочуються з евакуацією двохсотих.
Кажуть, ти проходив підготовку у наших партнерів на Заході. Як тобі?
Так, я був на підготовці в двох країнах-партнерах. В одній з них я опинився майже одразу після Бахмута і та підготовка була схожа на дитячий табір. Навантаження мінімальні, програма навчання - для тих хто в армію тільки вступив. Впевнений, що така підготовка була мені потрібна саме на початку служби. А так - просто відпочив в горах, змінив обстановку. Не навчання, а відпустка.
В другій країні було все зовсім по-іншому. Вибачаюсь за термінологію, але там ми ригали від перенавантаження. Було дуже цікаво, шикарна програма підготовки і ніколи не знаєш, що тобі запропонують завтра. От там я побачив що таке «натівські стандарти», про які всі тільки і говорять. У нас до цього підтягуються, але нам до них ще дуже далеко. Ну і звісно ж, там мало знають про всі нюанси нашої війни і деякий матеріал в програмі для нас був ВЖЕ неактуальний. Тому іноді інструкторами ставали ми, а наші інструктори з захопленням слухали те, що ми їм розповідали. Як приклад - зараз навіть дитина знає що таке fpv дрон, а для них це було відкриттям.
Попри чисельні травми ти не лише не покинув ЗСУ, але і просунувся вгору. Чим займаєшся зараз?
В армії все просто - якщо ти не дурак, маєш бажання рости і розвиватися - всі дороги відкриті. В якийсь момент я для себе прийняв рішення отримати військову освіту, підписати контракт і долучитись до офіцерського складу. Я вже закінчив Академію сухопутних військ ім. П.Сагайдачного, де отримав артилерійський фах і зараз знаходжусь на етапі підписання контракту. Зараз я керую вогневою підтримкою. Якщо коротко, то майже цілодобово дивлюсь в монітори і в разі виявлення ворога - спрямовую на нього вогонь артилерії.
Наскільки і як змінилася війна за ці три роки? Кажуть, сильно.
Війна змінюється щодня. Хочеш жити - вмій крутитись. Саме так можна описати ці процеси. Технології ведення війни ростуть як чужі діти - швидко и непомітно. Бої «толпа на толпу» вже давно відійшли у минуле.
Зараз перевага надається роботизованим системам - дрони бачать все, і головна задача для воїна - замаскуватись. Найкращий твій друг - лопата і маскувальна сітка.
Дрони ведуть розвідку, уражають цілі, доставляють боєкомплект і провізію, роблять засідки. З такими темпами війна переросте до того, що будемо сидіти в якомусь бізнес-центрі з джойстиками в руках. А умовний ворог може сидіти в сусідньому кабінеті с таким самим джойстиком.
Що ти думаєш про нові технології, дрони, зокрема. Геймчейнджер чи данина моді?
Вище я сказав що вся війна зводиться до роботи дронів. Звісно, без піхоти нікуди, але основна робота на лінії розмежування саме у операторів дронів.
Банальний приклад - уявна група веде бій за певний шматок лісу. Розвідка доповіла про наявність в ньому 50 ворожих одиниць особового складу. Протягом певного часу по виявленим цілям працюють дрони і артилерія, потім заходить піхота і бачить картину - ліс пустий. Знищувати більше нема кого. Все було зроблено дистанційно і без втрат з нашої сторони.
Через пару днів діпстейт доповідає про звільнення територій. Такі зараз реалії і я, чесно кажучи, не зовсім розумію чому в багатьох частинах до сих пір не роблять ставку на це. Але впевнений, що з часом кількість операторів дронів в кожній частині буде збільшуватись і всі перейдуть на дистанційне знищення ворога. В першу чергу це збереже життя особового складу. А це - найголовніше.
Ми вистоїмо?
А у нас інших варіантів немає. Звичайно, маючи підтримку країн-партнерів це набагато легше, без сучасного озброєння і фінансових вливань було б дуже важко. Ми маємо розуміти, що всі війни колись закінчуються. Причому не на полі бою, а за столом переговорів. Так буде і тут. Єдине питання - ціна, яку готові обидві сторони заплатити за мир.
Думав чим займешся після повернення в Обухів?
Та ще ж не факт що повернусь (злий регіт) і не факт що в Обухів)
Давай виграємо війну спочатку, а потім будемо думати чим займатись.
А взагалі - в планах створити сімʼю і спокійно собі жити, мандрувати і забути всю цю історію як страшний сон.
