За останній час гора сильно заросла, втім, як не дивно, прямо на мисі довкола кургану зафіксовані сліди від транспортних протекторів. Як і на чому туди можна було заїхати - загадка.
По дорозі зустрічаються сліди від трапез обухівського бидла, із хорошого - двічі здалося, що стежку важко перелетіла куропатка. Взагалі, чигирі, котрі у нас офіційно називають "ландшафтним парком" дуже зручні для різного роду фазанів. І завести би їх там на радість собі і пам'ять поколінням, але не сьогодні і не в Обухові.
Фото "сонця, що поволі з'їдає хреста" не данина модній в певних колах астроархеології. Причин для цього кілька.
По-перше, традиція ставити хрест на цій горі, здається, 19 ст. Можливо, 18. Але, особисто я не пов'язую її із захороненням того, хто дав їй назву. Так чи інакше, навряд чи тодішнє населення Обухова цікавилося астрономією.
По-друге, це співпадіння за принципом "я оглянулся посмотреть...". Власне, у таких місцях завжди варто оглядатися перед тим як вийти за периметр і ступити у "горловину", що з'єднує останець з "материком".
По-третє, колись з гори можна було спостерігати весь шлях колісниці Геліоса по небосхилу, зараз лише захід, все інше ховається за деревами.
І головне. Я тривалий час цікавлюся залишками народно-православних культів в Обухові. Чогось сильно особливого не фіксується, більше того, складається враження, що їх (як і світлин села) просто не було. Ні, це не конспірологія, просто за Союзу такі речі не віталися, а відтак потроху затиралися як елемент релігійної практики.
Можливо тому за весь час були ідентифіковані всього пара джерел/криниць ну і, власне, майже все. І ті, швидше за все відносно сучасні, неокультові.
Разом з тим, я майже переконаний у тому, що початкова функція хрестів на Педині в середовищі місцевого населення була саме культовою. Простіше кажучи до них ходили думати, молитися, просити.
Сьогодні лише бухати, гадити і в кращому випадку - зустрічати сонце після закінчення школи.
Віруючі є. Гора теж. Хрест на місці. Але сьогодні до нього вже ніхто не йде.
