Попри те, що під час нашого візиту музей знаходився у стані переїзду, подивитись було на що. Людмила із захопленням розповідала про майстрів та експонати. Про змішування глини, випал, поливи і способи нанесення орнаментики. У кожного експонату своя історія, кожен дбайливо виставлений і займає своє особливе місце на поличці.
Васильківський майоліковий завод запрацював 1934 році на базі гончарної артілі «Керамік», тут виробляли гончарний посуд переважно з місцевих глин. Місто мало великі поклади якісної глини, трохи купували глину зі Слов’янська. Розписували його ангобами (кольорові глини) національною орнаментикою. Виготовляли на заводі як простий гончарний посуд, так і художню майоліку. Продукція дуже цінувалась і експортувалась у понад 30 країн. На жаль, завод оголосили банкротом і в 2007 його було ліквідовано.
Більшість рецептів виготовлення кольорів втрачено. Щоб досягти того чи іншого кольору, змішувались кольорові глини з додаванням різних домішок в певних пропорціях, тому більшість кольорів важко відновити. На заводі була своя лабораторія, але на сьогоднішній день невідомо, що сталось з документами при його закритті. Чи вони збереглись десь, чи їх просто знищили.
Людмила розповідає, що перша хвиля повернення інтересу до майоліки сталась в 2019 році після великої Київської виставки виробів майолікового заводу. Тоді ж було створено спеціальну групу у фейсбуці.
В 2020 з’явилась можливість заснувати музей у Василькові. Зі слів засновниці, після відкриття виявилось, що є люди які колекціонують васильківську майоліку, є люди, які розглядають це як справжнє мистецтво. Адже у Василькові звикли до таких виробів і сприймали їх як буденність:
Ми не цінували, не розглядали це як вироби мистецтва. Саме в цей період відбулась переоцінка цінностей. З’явився страх, що з Василькова все вивезуть, колекції будуть у всіх містах України.
Зі слів господині, багато що вивозилось в Росію, адже країна-загарбниця сприймала це як: «вєлікоє наслєдіє совєцкого союза». Також багато всього викуповувалось і вивозилось за кордон. Саме через це сформувалась ідея якомога більше всього купити і відкрити хоча б невеличкий музей у Василькові.
Чергова хвиля цікавості до васильківської майоліки виникла після історії з бородянським півником. На фото розбомбленого росіянами будинку в Бородянці, на стіні однієї з квартир вціліла кухонна шафка. На цій шафці поціновувачі відразу помітили васильківського півника, який цілий-цілісінький стояв зверху.
Символом стійкості знаменитий півник став і для музею. Людмила розповідає, що під час бомбардувань Василькова не могли знайти приміщення аби сховати найцінніші експонати і раритети. Пакували і ховали все, що могли в офісі, підвалі, гаражі. Запакувати вдалось не все. До верхньої полиці, де стояли 2 півники, жінка не могла дістати без чоловіка, він військовий і його в той час передислокували. Самотужки вдалось сховати не все, через що господиня дуже хвилювались. Історія з півником її трішки заспокоїла:
Мій музей теж знаходиться під захистом цих півників, цих символів стійкості. З’явилась впевненість, що з музеєм все буде добре, незважаючи на складну ситуацію в місті.
В колекції музею є дуже рідкісні вироби синього кольору, адже в 70-х роках синій був заборонений на заводі як нетрадиційний. Його отримували з дороговартісного кобальту, і під приводом високої ціни була накладена заборона. Хоча художники між собою пояснювали це тим, що в той час боялись поєднання синього і жовтого кольорів у виробах.
Одними з найвидатніших художників майолікового заводу було подружжя Надія та Валерій Протор’єви. До речі, автори знаменитого півника. Їх вироби надзвичайно популярні завдяки своїй декоративності. Багато виготовлялось по тогочасній моді, ставились в буфети, серванти. Декоративний посуд, яким прикрашали інтер’єри, також ужиткові речі.
Але з особливою любов’ю і теплом Людмила показує і розповідає про дивовижних звірів. Офіційно серія називається «Добрі звірі», але їх і зараз називають: «диво звірі», «чудо звірі» тому, що всі вони – казкові, міфічні.
Деякі фігурки навіть важко визначити хто це:
Наприклад, фігурка «допитливий звір». Хтось каже собачка, хтось – котик. А хтось: подивіться, тут смужечки, це тигрик. Тобто кожен у фігурці бачить щось своє.
А ще майже всі ці звірі з емоціями.
Ось, наприклад: злий звір, або ось: котик, який вмить піднімає настрій. Або група здивованих оленів. Надзвичайно емоційні. Протор’єви зображували звірів не статично, а в динаміці, кожен в якійсь позі, в якомусь русі.
В колекції музею багато парних фігурок, їх і купували саме в парі. Наприклад, мама і дитинка, або цілі родини. Ці фігурки і сьогодні користуються популярністю серед колекціонерів.
Ми повернемось сюди ще. За цей короткий час не встигли побачити і почути все, але і того було достатньо аби поглянути на Васильків і гончарство іншими очима. І ви сходіть. Людмила надзвичайно захоплено і захоплююче розповідає про своє дітище і про рідний край.
Відкриття планується незабаром на 2-му поверсі торгового центру «Пасаж». Все задля того, щоб бути ближче до людей, аби люди могли милуватись мистецтвом просто йдучи на шопінг, чи в кафе.
Музей васильківської майоліки має свою сторінку у фейсбук, там зазначені контакти засновниці і можна домовитись про відвідини.
