Під час візиту на фестиваль перша леді України Олена Зеленська наголосила, що книжки сьогодні допомагають суспільству зберігати стійкість не менше, ніж спеціальні терапії. Серед новинок, які привернули увагу читачів та літературної спільноти, — дебютний роман Ії Морели «На вулиці Солоній». Це історія про дім, дитинство і тепло рідних голосів, яка в час великих випробувань нагадує про речі, що допомагають триматися та не втрачати відчуття світла.
Сьогодні роман “На вулиці Солоній” вже називають одним із помітних літературних дебютів цього року. Але, можливо, головне тут навіть не літературний успіх. А в тому, що книга Ії Морели повертає багатьом читачам давно забуте відчуття — з тієї самої міфічної вулиці, де літо триває вічно, де поруч рідні голоси, а світ, попри все, залишається добрим.
Про роман “На вулиці Солоній” говорять як про одну з найтепліших і найщиріших книжкових новинок 2026 року. Але не менш цікавою за саму історію виявилася історія її авторки — Ії Морели, письменниці, шлях якої виглядає майже як сюжет окремого роману: палка читачка, дипломована бібліотекарка, журналістка «1+1», викладачка української мови для дітей в еміграції — але для нас насамперед авторка книжки, яку вже сьогодні можна назвати найбільш літньою історією року.
Ія Морела народилася на Дніпропетровщині, вищу освіту здобула на Харківщині, а згодом оселилася на лівобережжі Києва. Про себе авторка говорить із характерною самоіронією:
«Із досягнень — одна незавершена дисертація і один завершений роман».
Та за цією легкою інтонацією стоїть значно більше. Свою першу «нездійсненну» мрію Ія втілила разом зі студією «1+1», де працювала журналісткою понад десять років. Серед того, що письменниця сама називає по-справжньому важливим, — досвід викладання української мови дітям, які через війну були змушені виїхати за кордон, але відстояли право вчити й чути рідну мову навіть далеко від дому. Можливо, саме тому тема пам’яті, дому та внутрішнього тепла так сильно звучить у її дебютному романі. Особливе місце у книзі займає українська мова — її звучання, імена та назви, які формують поетичний пейзаж твору.
«У нас найгарніші в світі назви. От вам приклад: місто Горішні Плавні звучить як музика, село Грушівка пахне вишневим цвітом, а вулиця Солона заселена щасливими людьми» –– каже письменниця.
У центрі книги — вулиця Солона, місце, де дитинство здається вічним, а світ — зрозумілим і безпечним.
«Вулиця Солона була тим міфічним світом, у якому і старі, і малі почувалися безпечно — вірили в його непохитність, справедливість, безкрайність» – пояснює Ія Морела.
Саме тут живуть баба Векла, дід Гнат, пес Сірко, вічно голодний Тюба та інші герої, які для багатьох читачів раптом виявилися напрочуд знайомими.
Попри це, авторка наголошує, роман майже не є автобіографічним, навіть якщо окремі імена й деталі взяті з реального життя:
«У мене дійсно в дитинстві був пес Сірко, мою бабусю звали Векла, а діда — Гнат. І тим не менше, в цій книзі дуже мало автобіографічного. Вона не про моє дитинство, а скоріше про ваше».
Саме в цьому головний секрет книжки. Люди не стикаються з авторським минулим, а згадують власне: свої двори, літо у бабусі, друзів біля річки, сімейні історії та те особливе відчуття, коли попереду ніби було ціле нескінченне літо.
Авторка говорить, що роман мав дуже амбітну мету — стати книжкою для сімейного читання. Не лише для ностальгуючих дорослих, а для всіх поколінь разом.
І, схоже, саме це їй вдалося.
“На вулиці Солоній” читають підлітки й батьки, молодь і старше покоління. Для когось це книга про дитинство, для когось — про втрачений дім, а для когось — нагадування про те, що навіть після найтемніших часів людина все одно прагне світла, тепла й близькості.
