Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
В обох роботах, що об’єднують генетичні та археологічні дані, ключовою локацією виявився Туніс — як найімовірніше місце раннього приручення котів.
Генетика + археологія = перегляд історії
Команда з Риму провела палеогеномний аналіз зразків кішок із 97 археологічних локацій у Європі, Анатолії та Північній Африці. Виявилося, що домашні лінії котів з’являються в Європі лише з I століття н.е., тобто набагато пізніше, ніж вважалося.
Дослідники виявили дві хвилі поширення:
перша — дика популяція з Північно-Західної Африки (до Сардинії, II ст. до н.е.)
друга — в епоху Римської імперії, вже з генетично наближеними до сучасних домашніх котів
Команда з Ексетера представила дещо іншу хронологію: за їхніми даними, домашні кішки з’являються в Європі вже в I тисячолітті до н.е., тобто ще до римської експансії. ДНК-сліди домашніх котів виявили в Британії вже в IV–II ст. до н.е., ймовірно завдяки контактам залізної доби.
Усі ці хвилі — римська, пізньоантична й навіть вікінгів — прив’язані до Північної Африки, передусім Тунісу, як до епіцентру приручення й поширення котів.
