Кластеризував інфу за наступними ознаками:
1. Шиті-ткані
2. 19 ст – 20 ст
3. «Чоловічі» - «жіночі».
***
Спойлер:
1. вишивали і жінки, і чоловіки. Другі радше як виняток.
2. ткали і жінки, і чоловіки. Других пропорційно багато.
3. робили це, мін, з 19 ст, до середини 20 процес майже затух.
4. часто йдеться про «рушники» без видового розрізнення.
5. часто йдеться про власників рушників. Чи вони виробляли не вказується.
***
ШИТИЙ
Зараз в Обухові відроджують і культивують т. зв. «шитий рушник». Можу помилятися, але, здається, сам термін вперше вжитий саме Гончаром у своїх записах.
На жаль, його історія, семантика і функціонал відроджуються не на основі етнографічних досліджень, а значно простішим методом глорифікацї бажаного – мені подобається, а значить це було.
Відтак, станом на зараз ми спостерігаємо два явища:
1. Відродження технології виготовлення рушника і його промо;
2. Видумування його історії, семантики і функціоналу, формування чергового агресивного міського міфу. І здається, це паралельні процеси за котрими стоять різні люди.
***
ТКАНИЙ
Інакше виглядає ситуація з тканим рушником. Про нього так само нічого не відомо. Інколи – менш ніж нічого.
Судіть самі.
1. У шитого рушника є зразки – біля 30.
2. У тканого – майже немає. В кращому випадку – одиниці.
3. Шитий рушник відроджується, оскільки технологічно шити легше ніж ткати. Точніше, для того шоб ткати треба верстат.
4. Власне, можу помилятися, але я жодного разу не чув про живого обухівського ткача, котрий оперував би саме рушниками.
Відтак, якщо відкинути видумки зауважу, що
1. Ми НІЧОГО не знаємо про «шитий обухівський рушник» як явище.
2. Ми НІЧОГО не знаємо про «тканий обухівський рушник» як явище.
І якщо перший хоча би технологічно реплікується, то другий нам майже не знайомий навіть візуально.
***
Сьогодні я трошки заповню цю лакуну.
В збірнику «Рушники наддніпрянської України» є кілька фраз, котрі стосуються Обухова:
ФУНКЦІОНАЛ (гіпотеза)
1. Значними осередками виробництва й поширення тканих виробів у ХІХ ст. на Київщині стали Іванків, Богуслав, ОБУХІВ, Пустовіти. Тут виготовляли і повсякденні, і святкові (декоративні й обрядові) рушники. О. Никорак висловлює думку про те, що в ХІХ ст. у цій місцевості ефективними у мистецькому відношенні були ті рушники, які широко застосовувались для облаштування й оздоблення житла, громадських будівель та храмових споруд, проведення обрядів.
ТЕХНІКА
2. Більшість тканих рушників мала складний візерунок через техніки виконання. За принципом художнього оформлення їх можна поділити на дві основні групи. Перша група – вироби з кольоровим узором: це – човникові т. зв. «київські» («богуславські», «ОБУХІВСЬКІ», «іванківські» рушники) та перебірні («чернігівські» і «кролевецькі»). Техніка виконання й обумовила характер їхньої орнаментики.
«Київським» зразкам човникового ткацтва властива поперечно-смугаста композиція малюнка. У перебірному ткацтві рисунок ведеться за формою окремих елементів, що надає ширші можливості для створення складних візерунків: крім поперечних смуг виокремлюються яскраві стилізовано-геометризовані мотиви, характерні для відомих «кролевецьких» рушників.
ОРНАМЕНТ
3. Домінуючими мотивами на рушниках Київщини були геометричні, іноді рослинно-геометризовані, особливість яких виявляється у простоті, симетричності, ритмі та лаконізмі глибоко символічних форм, що обумовлені специфікою техніки ткацтва. В орнаменті спостерігаємо найрізноманітніші сполучення. До прикладу, створюючи композиції «ОБУХІВСЬКИХ» рушників, майстри вдало поєднують човникову техніку «під дошку» з технікою двобічного перебору «під репс». Остання, у вигляді вертикальних рубчиків, дає змогу створювати на вільній площині виробу дуже геометризовані «ламані гілки», увінчані розетками-«вітряками».
***
Трошки про ймовірний функціонал, техніку і орнамент "тканого рушника" є. Поки це все.
Зразки «обухівських тканих рушників» зі збірки.
