Рідним Героїв Обухова вручили їх посмертні нагороди

Цього дня в Обухівському краєзнавчому музеї імені Юрія Домотенка віддали шану всім полеглим за свободу та суверенітет, а також нагородили воїнів орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Повідомляє прес-служба Обухівської міської ради.

Ми вшановуємо кожного українського воїна, адже їхні прізвища – це історія відваги. Схиляємо голови у скорботі та разом з усією громадою, висловлюємо щирі співчуття родинам загиблих, - йдеться в повідомленні.

Ордени вручив Представник Обухівського РТЦК та СП Володимир Семененко. Державні нагороди отримали родини загиблих воїнів Гордієнка Олександра Михайловича та Гноянченка Віталія Олександровича.

Гордієнко Олександр Михайлович

06.08.1983 – 01.09.2023

Учасник АТО/ООС в 2014 – 2015 рр., молодший сержант, розвідник-сапер розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти 46-ї окремої аеромобільної бригади.

• Почесний громадянин міста Обухова з 2023 року посмертно.
• Народився у селі Деремезна 6 серпня 1983 року.
• У 1989 році прийшов до першого класу Деремезнянської школи, яку закінчив у 1998 році, у 2000 році закінчив Семенівську школу.
• Вступив до профільного професійно-технічного училища у Києві, яке закінчив у 2001 році.
• Далі була військова служба в армії. До 2014 року Олександр працював столярем-висотником.
• 29 серпня під час ворожого мінометного обстрілу в районі населеного пункту Роботине Запорізької області він отримав тяжкі багаточисленні поранення, з якими його доставили до Запорізької обласної клінічної лікарні.
• 1 вересня 2023 року його серце перестало битися.

Гноянченко Віталій Олександрович

29.07.1995 – 31.10.2023

Солдат, номер обслуги зенітно-ракетного взводу штурмового батальйону 92-ї окремої штурмової бригади ім. кошового отамана Івана Сірка, пілот дрону роти ударних БпАК «Ахілес».

• Навчався в Академічному ліцеї 1 імені А. С. Малишка, який закінчив у 2010 році. Паралельно навчався в міській школі мистецтв. Після школи продовжив навчання у фаховому коледжі Університету «Крок», отримавши диплом інженера з комп’ютерних мереж.
• Під час навчання одразу пішов працювати в типографію «РОС» дизайнером.
• Потім працював на підприємстві «ЕКМІ» та Трипільському пакувальному комбінаті, і також за спеціальністю дизайнера.
• Віталій був дуже творчим та креативним, розробив емблему для прапора ГО «Материнське серце», засновницею якої є його бабуся, відома волонтерка Іщенко Віра Іванівна.
• З перших днів повномасштабної війни у Віталія не було ніяких сумнівів у тому, щоб йти захищати добровольцем Батьківщину. Про свій усвідомлений вибір він сказав своїм рідним. І вони його підтримали.
• Спочатку Віталій потрапив у Васильків на службу. У ті перші найстрашніші для Київщини дні вторгнення російського окупанта, він разом з побратимами охороняв військовий аеродром.
• Коли Київщину було звільнено Віталій проходив службу в північних регіонах області – Іванкові, Кухарях, займався пошуком загиблих воїнів.
• Далі був дислокований на Харківщину, де проходив службу кулеметником. Був у гарячих точках Куп’янсько-Лиманського напрямку.
• Його неабиякі технічні здібності й навички стали йому в пригоді коли він став командиром ударних дронів «Ахілес», пілотом дрону. Завжди саме дрони його підрозділу вражали найбільше ворожих цілей.
• Останнім місцем дислокації Віталія став населений пункт Кліщіївка Бахмутського району Донецької області.
• Того тяжкого дня 31 жовтня 2023 року під час артилерійського обстрілу снаряд потрапив у бліндаж, у якому знаходився Віталій з декількома побратимами. І вони всі загинули.