Щодо пріоритетності врахування гендерного аспекту у політичному лідерстві

Щодо пріоритетності врахування гендерного аспекту у політичному лідерстві

У сучасному демократичному суспільстві все ще панує стереотип про те, що займати високі керівні посади повинен представник чоловічої статі.

Не зважаючи на те, що жінка вже, як мінімум, ціле століття веде активний спосіб життя як у політичній діяльності, так і в сфері публічного управління, зруйнувати його остаточно поки що не вдається. Причому для вітчизняного сьогодення актуальною все ще залишається проблема стереотипного ставлення до представників різних статей, що особливо проявляється під час відбору кандидатів на певні посади вищого рівня управління.

Причому для вітчизняного сьогодення актуальною все ще залишається проблема стереотипного ставлення до представників різних статей, що особливо проявляється під час відбору кандидатів на певні посади вищого рівня управління.

Визнання цінності кожної особистості, створення стійких паритетних умов для її максимальної особистісно-професіональної самореалізації, забезпечення професійної активності сприятимуть, на нашу думку, пріоритетному утвердженню людського виміру в реалізації політико-управлінського лідерства за умови впровадження реальної гендерної рівності.

На нашу думку, сучасна Україна знаходиться на етапі її становлення, хоча, як науковий напрям, гендерна психологія лідерства почала інтенсивно формуватися під впливом феміністського руху із середини 1970-х років ХХ ст. насамперед американськими та європейськими вченими. Негативне ставлення до жіночого лідерства традиційно проявляли прихильники фрейдизму. Причому лідери-жінки вважалися ними власниками нездорової гендерної ідентичності [1, с. 327], а їхнє прагнення до лідерства розглядалося як прояв неповноцінності жінки, що заздрить чоловікам [1, с. 327]. Однак, як слушно зазначали Маккобі й Джекліп, за більш тривалого спілкування, жінки вирівнювалися із чоловіками по лідерству [1, с. 327].

За даними А. Шестакова, чоловіки керівники віддають перевагу чоловікам як працівникам в 25,3 %, і лише в 12,9 % – жінкам. Не відстають від чоловіків і жінки: за даним цього ж автора, жінки, своєю чергою, проявляють більшу готовність співпрацювати й впливати на жінок, а не на чоловіків [1, с. 329]. В українському суспільстві існують підтверджені факти упередженого ставлення до жінки-фахівця, тобто самодостатньої особистості та професіонала.

Століттями у світі існує стереотип про інтелектуальну неспроможність жінки. Ті, хто підтримує цю думку, забувають про нерівні умови в здобутті освіти, які ще на початку минулого століття панували в світі. Так, видатна математик Еммі Нетер (1882-1935), була однією з двох дівчат-студенток серед 986 студентів, що навчались у Ерлангенському університеті. Вони мали право відвідувати лекції без права складати іспити і лише за особистою письмовою згодою кожного викладача, курси яких вони хотіли послухати. Тільки через кілька років обмеження на навчання дівчат в університетах були зняті.

Зрозуміло, що чимале розмаїття чинників ризику, з якими доводиться фактично боротися жінці при зайнятті лідируючої позиції, можна по-різному інтерпретувати. Однак очевидно, що найголовніше питання стосується того, чи володіє жінка необхідним потенціалом для блокування цих чинників ризику. Тож тиск стереотипів, про який так багато пишуть вітчизняні і західні науковці, поступово знижується і змінюється в динамічних групах населення в моделях поведінки, які дають змогу виживати в умовах нестабільної і непередбачуваної суспільно-політичної ситуації [4].

Цей факт забезпечує перспективу поступового завоювання лідируючих позицій, але вже за іншими підставами. Основними серед них є вагома ефективність типів лідирування, що демонструється жінками порівняно з чоловіками, і головне – їхня особистісно-психологічна гнучкість, що дає можливість протистояти упередженості в умовах агресивності зовнішнього середовища [3].

Як свідчить аналіз, стереотипи про «жіноче призначення», які складалися протягом століть, істотно ускладнюють процес самореалізації жінок як політичних лідерів. Крім цього під час виборчих компаній спостерігається принцип «гендерного цензу», який проявляється через механізми партійного відбору, системи контролю за фінансуванням виборчої компанії, доступ до ЗМІ тощо. Так, наприклад, згідно статистичних даних аналітичного звіту Ради Європи, за результатами останніх національних виборів 46% жінок було обрано до селищних та сільських, а лише 28% – до обласних рад. До рад великих міст та обласних центрів –15%, а до парламенту ще менше – всього 12% представниць жіночої статі. Лише 6% жінок в Україні посідають посади міністрів та зам міністрів [5].

У цьому контексті актуальності, на нашу думку, набуває не лише виявлення, а й врахування гендерних особливостей реалізації політичного лідерства як чинника забезпечення успішності державотворчих процесів та висування на політичні посади жінок. Такими основними особливостями ми вважаємо: урізноманітнення форм гендерної демократії в суспільних відносинах на усіх управлінських рівнях – державному, регіональному, місцевому та громадівському; гендеризацію політичної та управлінської культури суб’єктів владних повноважень усіх рівнів; утвердження гендерного компонента у функціонуванні та взаємодії органів публічної влади.

Список використаних джерел

  • Дифференциальная психофизиология мужчин и женщин / Е.П. Ильин. – СПб.: Питер, 2003. – 37 с.
  • Драма прекрасной дамы: парадоксы современного равенства мужчин и женщин. Гендерный подход к известной проблеме / С.Ф.-Х. Хрисанова, 2001. – Кн. ІІ: ІV Пекинская конференция и гендерная идеология. – 2001. – 207 с.
  • Женщина: самореализация в семье и обществе (Гендерный аспект) / Н.В. Лавриненко – К.: ВИПОЛ, 1999. – 172 с.
  • Коваленко Д.; Школяр М. / Гендерні аспекти лідерства. Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку, 2007. – 21 с.
  • Програма «Правоспроможна громада – 2019» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ldn.org.ua/event/prohrama-pravospromozhna-hromada-2019-rezultaty-serpnya.
Читайте також:

Коментарі