
Джерело: Любов Ільмінська
У мене такі міри викликають величезні сумніви. Власні спостереження за луговими (dermacentor reticulatus) і пасовищними кліщами (dermacentor marginatus) підтверджують прямо протилежне. На тих ділянках, що систематично випалюються, кліщі нікуди не діваються. Вже через місяць після палів вони знову сидять на травинках з розпростертими обійманими в очікуванні своєї теплокровної жертви, - зауважила авторка.
Єдине місце, де за власними спостереженнями протягом тривалого часу, не було виявлено взагалі жодного кліща – кілька ділянок яру, які не випалювались понад 8 років, поблизу колоній лугових мурах (formica pratensis). Це найближчі родичі лісових формік. Виглядають подібно до них, будують мурашники з величезним куполом, ведуть схожий образ життя. Тільки живуть не в лісі, а на відкритих сонячних ділянках. Через зменшення площ і руйнацію лучних екосистем ці мурахи потрапили до міжнародного червоного списку МСОП зі статусом «близький до загрозливого стану», - зауважила вона.
Хижі комахи легко знаходять личинок кліщів навіть у найменшій щілинці. Проте з кожним палом їх кількість та видове різноманіття зменшується.
В Україні живе кілька видів іксодових кліщів небезпечних для людини. Деякі з них не мають ніякої прив’язки до лісу, тому їх легко можна зустріти навіть на коротко стриженому газоні.
Всі вони є переносниками кількох видів борелій, бабезіозу, ерліхіозу, анаплазмозу і т. д. Ці хвороби не смертельні, але якість життя здатні суттєво зіпсувати.
Отож, паліть далі, розорюйте далі, донищуйте остаточно хиткий природний баланс. Може тоді, якщо не коронавірус, то хоч бореліоз чомусь навчить, - додала вона.