Джерело: nas.gov.ua
У книзі зібрано розповіді жителів Київської області, зафіксовані під час польових етнографічних експедицій протягом 2024–2025 років. Видання відображає мозаїку життєвих перипетій у територіальних громадах регіону в умовах повномасштабного вторгнення.
Матеріали збірника охоплюють досвід перебування людей у зоні безпосередніх бойових дій, у тимчасовій російській окупації та у близькому тилу. Оповіді мешканців Київщини віддзеркалюють як загрози 2022 року, так і складні реалії сьогодення. Сформоване війною повсякдення представлене через призму особистих історій та колективних практик, що свідчать про геноцид українців з боку рашизму.
Тексти інтерв’ю демонструють переплетення різних стратегій виживання, драматичні моменти евакуації та рішучість триматися рідної землі. Особливу увагу приділено соціальним феноменам волонтерства, жертовності, релігійному світогляду та активній підтримці Збройних сил України. У збірнику висвітлено два виміри практик — особистості та спільноти, що підкреслює роль соціальної згуртованості.
Представлені свідчення засвідчують героїчну солідарність мешканців громад у Київській області, які змогли зберегти людяність в антигуманних умовах. Книга слугує важливим джерелом знань про національну резильєнтність і адресована як широкій громадськості, так і іноземній аудиторії. Видання прислужиться етнологам, фольклористам, історикам, соціологам та фахівцям освітньо-культурної сфери.
Збірник підготували за підсумками наукового проєкту «Сучасне воєнне повсякдення громад Київщини: культурно-антропологічний вимір». Роботу реалізували в межах гранту НАН України для дослідницьких груп молодих учених. Дослідження проводилося за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки у 2024–2025 роках, отримавши державний реєстраційний номер у науковій базі.
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського продовжує роботу над збереженням пам’яті про події на Київщині для майбутніх поколінь. Опубліковані матеріали є актом глибокої шани до незламності українців. Електронна версія видання тепер відкрита для ознайомлення на головному порталі Національної академії наук України.
***
Інтерв’ю зі Світланою Миколаївною Череватою, організаторкою волонтерського об’єднання «Павучиці» в місті Українці, розкриває титанічну роботу цивільного населення Обухівського району з перших днів повномасштабного вторгнення. Світлана Миколаївна, яка працює вихователькою у дитячому садку вже 36 років, очолила маскувальний напрямок, маючи досвід волонтерства ще з 2015 року, коли її чоловік пішов на фронт добровольцем.
Початок великої війни в Українці мешканці зустріли під звуки вибухів з боку Борисполя. Сини Світлани одразу вирушили до військкоматів, а згодом організовували блокпости та захист стратегічних розв'язок. Сама ж пані Світлана з 6 березня 2022 року координує плетіння маскувальних сіток. Якщо на початку волонтери використовували підручну тканину та рибальські сітки, то сьогодні «Павучиці» — це справжня «фабрика», що працює зі спеціальним матеріалом спанбондом та використовує професійні верстати.
Об’єднання закриває потреби військових на найгарячіших напрямках: від Сумщини та Чернігівщини до Курщини, Бахмута, Покровська та Херсонщини. За час роботи волонтери виготовили понад 46 квадратних кілометрів сіток.
Спеціальні завдання: «Павучиці» маскують ППО, РСЗВ, самохідні артилерійські установки (САУ) та бліндажі.
Унікальні вироби: одна сітка для техніки може сягати розміру 15 на 15 метрів.
Команда: наймолодшому волонтеру Юрасику — 5 років, а найстаршій «павучисі» — 87 років.
Паралельно з плетінням сіток родина Череватих заснувала фонд, який забезпечує фронт технікою та логістикою.
Автомобілі: на передову передано 46 позашляховиків.
Обладнання: постачання «Старлінків», генераторів, планшетів та телевізорів для штабів.
Гуманітарні місії: регулярні виїзди у щойно звільнені Ізюм, Бучу, Лиман та прифронтові міста (Костянтинівка, Часів Яр) з тоннами води, їжі та одягу.
Волонтерська мережа Обухівського району демонструє високу єдність. Важливу роль відіграє співпраця з «Маскувальним спецназом» із села Малі Дмитровичі, який очолює священник пан Володимир. Він допомагає «Павучикам» із професійним фарбуванням та обладнанням для друку сіток за натовськими стандартами, що дозволило збільшити обсяги виробництва до 200 одиниць на місяць.
Світлана Миколаївна згадує жахливі картини зі звільнених територій: «могильники» розстріляних цивільних машин в Ізюмі та собак у Херсонській області, які від стресу та облав окупантів розучилися гавкати. Попри особисту втрату — смерть чоловіка-ветерана — та поранення сина на фронті, вона продовжує працювати без вихідних. Найвищою нагородою для «павучих» є повідомлення від бійців ППО: «Одну збиту ракету ми присвячуємо вам».
Довідка: Інтерв’ю записане Олександром Головком у межах наукового проєкту НАН України «Сучасне воєнне повсякдення громад Київщини: культурно-антропологічний вимір».
