Ірина Юхимчук підкинула фоту нічної обухівської авеню і я згадав уривок з геніального єврея, котрий писав польською, а жив у Дрогобичі.
Тоді він мешкав на фронтирі різних культур. Сьогодні письменник і художник Бруно Шульц цілком вписується у концепцію "великої української культури" за межами мови, походження та ідеології. При тому, що поляки вважають його безумовно своїм, і євреї безкомпромісно - теж.
Поза тим, його "Цинамонові крамниці" не лише класика короткої прози, один з образів передвоєнної мета-Галиччини. Але і майже універсальний архетип, котрий можна прикласти до рідної вулиці за межами регіону і подивитися, що з того вийде.
Метод цей (накладання одного простору на інший) свого часу був дуже популярний у психогеографії.
І тому я з легкістю наклав його слова з однойменного оповідання на фоту Обухова - міста, котре попри візуальну простоту містить безліч прихованих контекстів.
***
... В таку ніч неможливо, йдучи Підвальною чи якоюсь іншою темною вулицею, котрі є зворотньою стороною, чимось на кшталт підшивки чотирьох ліній ринку, і не згадати, що цієї пізньої пори ще часом бувають відчинені деякі з тих особливих і таких привабливих крамниць, про котрі в дні звичайні забувається. Я називаю їх цинамоновими крамницями через темні панелі тієї барви, якими вони обшиті.
Ці дійсно шляхетні, відкриті пізньої ночі торгові заклади завжди були предметом моїх гарячих мрій...
