Українка - місто енергетиків. Місто - з батарейкою

Українка - місто енергетиків. Місто - з батарейкою

Українка - місто енергетиків. Місто - з батарейкою. Днями вела 52 річницю з Дня заснування міста Українки. Схоже, це дуже важливо для міста — отримати можливість поговорити з людьми зрозумілою їм мовою.

Дніпро було тихе.

День сонячним.

Десь о годині червертій аж занадто.

І не пригадати нині чи спека була від сонячних променів чи від феєрії задуманих подій.

Місто святкує.

Нескінченна хода за участі жителів міста, підприємств, освітян, медиків, молоді і дітей стала наповнювати порожню площу перед сценою. Сцена і глядач. Два різні виміри. У кожному ти сприймаєш ситуацію виключно однобоко, якщо замикаєш себе лише своєю позицією. Обійми своє місто! Офіційний заклик цього дня.

Колона формує нову геометричну фігуру. Всі стають у коло і тієї миті ти дивишся на всіх, швиденько промовляючи написаний текст. А сама мимоволі вже є частиною Українки.Люди беруться за руки і утворюють живий дефибриллятор.

"Я люблю Українку!", - лунає черговий заряд, який запускає серце міста.

Можливо, дехто з учасників, навіть, не зрозуміє всієї сили ефекту даного флеш мобу. Але у повітрі відчувається потужний енергетичний заряд. Розподілений між всіма присутніми тисячами полум'яних атомів. Сотні людей, об'єднані однією ціллю. Сотні.

Випромінюють цієї миті одну емоцію. Любов.

Найчастіше, люди залишають маленьке місто, щоб мріяти туди повернутися. А інші залишаються, щоб мріяти звідти виїхати.

З Українки виїздити, думаю, нікому не хочеться. Місто прекрасне. Омите водами історичного Дніпра. Побудоване руками непростих людей. Широкоплечими атлантами.

"Я люблю Українку" - вигукують діти, їх знімають з висоти пташиного польоту.

Через 20 років ці діти вже показуватимуть своїм малим, як колись вони були частиною великого механізму життєдіяльності міста. 52 роки Українка вже є повноцінним містом. І її Традиції - це та частина минулого, якою її жителі допомагають перебратися в майбутнє юним поколінням.

Можна бути маленьким містом, таким як Українка і мати власну невеличку галактику Тімбілдінг у кожному дворі. Це вже велика традиція, атавізм. До Фестивалю дворів готуються заздалегідь з усією відповідальністю. Коли замислитися про це глибше, стає у горлі ком від сентиментів.

Люди, об'єднані спільною адресою, як велика родина. Велика, дружня родина. Щороку до дня міста влаштовують справжні, конкуруючі з Ріо де Жанейро за креативом, кремі острови свята у власних дворах. Хвала і честь таким сусідам, ці люди не з лінивого десятку.

У місті багато достойний жителів, яких щороку відзначають званням Патріота Українки. Святкують три дні. І кожен день відмінний від попереднього. Кожен день має власне смислове навантаження. Все розраховане у місті на кожну вікову категорію.

Я називаю це турботою про комфорт кожного. Коли свято є для всіх і ти сам можеш обрати , коли тобі святкувати. Повертаючись на сцену. Спека досягла свого піку. Головна інформаційно-розважальна арена палає на 451 градус, але не за Фаренгейтом. Вітають гості, місцеві таланти і запрошені зірки. Ритм наростає.

Цього дня святкувала не тільки Українка, а і вся наша держава. З доброю звіствою жителів міста вітав Народний депутат від нашого округу, Олександр Дубінський.

"Звільнені з полону українці повернулися додому..", - лунає з його вуст.

На мить натовп замовк. Вже наступної шквал емоцій. Десь сонце відбивається у сльозах щастя, хтось несамовито аплодує і щиро, від усіх потаємних шахт свого серця звільняє радісний сміх. На честь таких подій у місті відбувається справжня емоційна феєрія.

Продавці на фудкортах і покупці, від феромонів і позитивних емоцій ввічливо міняються компліментами, до неба підіймаються великі кулі, звільняючи людей від сили тяжіння, рій подій повсюди. Різнобарвна концертна програма, пісні, танці, оригінальні жанри.

Все діє як один механізм в унісон з усіма глядачами та учасниками свята. Всі добрі новини та пережиті емоції в кінці свята закріплює фантастичний кольоровий дим. І він як підтвердження, як перша ластівка, яка сповіщає про майбутній, такий жаданий мир у державі. Дивлюся на вогні над Дніпром. Скільки всього вже бачили ці хвилі? Доброго і не дуже.

Скільки ще потрібно їм битися об пірс, щоб стало чутно гомін віків? Ця вода є свідком різних подій і вона також не завжди тиха, але вона читає місто, як книгу, як розповідь про невидимі ​​будинки, поглинені історією.

Як війни, що точилися навколо неї. Як люди приносили їй свої страждання, образи і біди. Мені здається, що Дніпро вже таке старе, як дідусь. Воно хоче миру не тільки в Україні. Воно чекає, що хвилі його битимуться об пірс, по якому ходять добрі, усміхнені жителі, задоволені тим, ким вони є і де вони є.

З Днем міста!

Все буде Українко!

Читайте також:

Коментарі