Джерело: techxplore.com, переклад: Хроніки Обухова
Дослідження показало, що припливна енергія та офшорна сонячна мають найвищий потенціал серед усіх морських джерел — більше, ніж вітер або хвилі. Проте саме ці джерела залишаються найбільш недослідженими та майже не використовуються.
Офшорна сонячна енергія, зокрема, виявилася більш стабільною і менш змінною, ніж вітер чи хвилі, що робить її ідеальним джерелом для збалансованого енергетичного міксу. Водночас більшість наявних досліджень (близько 75%) зосереджені саме на вітрі та хвилях.
Результати опубліковані у журналі Renewable and Sustainable Energy Reviews.
За оцінками, використання лише 2% припливної та офшорної сонячної енергії може скоротити щорічні викиди СО₂ на 0,299 гігатонни. У разі стабільного споживання енергії на рівні 2019 року, це дозволило б досягти вуглецевої нейтральності за 68 років.
Це перше дослідження, яке стандартизувало оцінки потенціалу у єдиних одиницях — кіловати на квадратний метр (кВт/м²), і охопило глобальну оцінку морських відновлюваних джерел.
«Наше дослідження — це перше міждисциплінарне порівняння такого масштабу», — розповідає Джеймс Сполдинг, аспірант кафедри цивільної та екологічної інженерії Університету Стратклайда. — «Ми виявили значний потенціал чистої енергії, який досі ігнорували».
Він підкреслює: замість того, щоб обмежуватись лише технологіями, які вже розвинені, важливо оцінювати, де справді криється найбільший енергетичний ресурс.
ORE (offshore renewable energy — морська відновлювана енергія) має потенціал, що вдвічі перевищує глобальний попит на електроенергію. А ще — це шанс для країн з меншим ВВП зменшити залежність від викопного палива.
За прогнозами, щоб досягти вуглецевої нейтральності, до 2030 року принаймні 60% глобального виробництва енергії має надходити з відновлюваних джерел, а до 2050 — 80%. У 2019 році цей показник становив лише 23%, з яких менш як 1% припадав на морські джерела.
Нині більшість таких потужностей зосереджена в Європі, зокрема у сфері вітрової енергетики, припливів та хвиль. У дослідженні були проаналізовані дані з шести регіонів: східна частина Північної Атлантики, Середземне море, східна Північна частина Тихого океану, узбережжя Азії, західна Північна Атлантика та Південна півкуля. Загалом оцінювали шість типів джерел: офшорний вітер, хвилі, сонячну енергію, океанські течії, припливи та океанотермічну енергію (OTEC).
