Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
Домашні улюбленці є важливою частиною життя багатьох людей, даруючи нам віддану прив'язаність та психологічний комфорт. Проте тварини іноді стають джерелом небажаних патогенів та небезпечних інфекцій, особливо якщо вони мають безперешкодний доступ до вулиці. Команда екологів та ветеринарів, які вивчають міграцію хвороб між дикою природою, домашніми тваринами та людьми, опублікувала масштабне дослідження. Науковці проаналізували дані понад 400 наукових праць, щоб з'ясувати, як саме спосіб життя кота впливає на ймовірність перенесення зоонозних патогенів — організмів, здатних одночасно заражати і тварин, і людей.
Загалом у котів було виявлено майже 100 видів зоонозних патогенів, серед яких такі загальновідомі та небезпечні, як сказ, токсоплазмоз (Toxoplasma gondii), круглі черв'яки (аскариди) та сальмонела. Дослідники встановили, що домашні коти, які мають вільний вигул, мають у 3–5 разів вищі шанси стати носіями інфекцій порівняно з тими, що живуть виключно в приміщенні. Що ще більш несподівано, коти на вільному вигулі мають майже таку саму ймовірність підхопити бодай один зоонозний патоген, як і повністю дикі, бродячі коти. Хоча домашні улюбленці переносять менше різновидів інфекцій, ніж безпритульні, вони заражаються тими самими небезпечними збудниками.
Ці ризики переростають у масштабну проблему для суспільної охорони здоров'я, оскільки гулящі домашні коти тісно взаємодіють із людьми, дикою природою та іншими домашніми тваринами. Згідно з оглядом, близько 60% власників котів надають своїм улюбленцям неконтрольований доступ до вулиці, а в деяких регіонах цей показник перевищує 90%. На вулиці коти активно полюють, б'ються та переміщуються забрудненим середовищем. При цьому господарі недооцінюють мисливські успіхи своїх чотирилапих приблизно на 80%, через що більшість контактів із дикими тваринами та з'їденої здобичі залишаються непоміченими.
Коти полюють на гризунів, птахів і кажанів, які є природними резервуарами зоонозних хвороб і з якими людина в звичайному житті майже не контактує. Домашній кіт може придушити заражену вірусом мишу або принести в житлову кімнату скаженого кажана, створюючи прямий місток для передачі інфекції від дикої природи до людини. Крім того, небезпека загрожує не лише власникам: вуличні коти випорожнюються в садах, парках та на дитячих майданчиках. За підрахунками вчених, коти залишають понад 60 тонн фекалій на кожні 10 000 домогосподарств на рік, насичуючи ґрунт і воду сотнями тисяч яєць паразитів, які зберігають життєздатність роками.
Найбільш дієвим, економним та гуманним рішенням є припинення неконтрольованого вигулу. Це зовсім не означає повне позбавлення кота свіжого повітря — альтернативою можуть стати спеціальні закриті вольєри на подвір'ї («катіо»), прогулянки на повідцю або під пильним наглядом господаря. Якісний ветеринарний догляд, регулярна дегельмінтизація та обов'язкова вакцинація проти сказу залишаються засадничими заходами безпеки навіть для суто домашніх котів. Проте оскільки жодне медикаментозне лікування не здатне захистити від усього спектра диких інфекцій, саме обмеження контактів із вулицею є найнадійнішим щитом.
Дискусія про вільний вигул часто спирається на хибне твердження, ніби замкнений у чотирьох стінах кіт позбавлений природного життя. Проте ми не вважаємо, що собакам потрібен безмежний доступ до доріг чи чужих подвір'їв задля їхнього щастя. Домашні коти, які перебувають під наглядом, живуть значно довше, здоровіше та якісніше. Суворе регулювання правил вигулу домашніх котів допомагає зберегти біорізноманіття, захистити здоров'я самих тварин і забезпечити публічну безпеку людей. Це і є головним принципом концепції One Health («Єдине здоров'я»): рішення, які захищають екосистему, одночасно рятують людство.
