Віднедавна Микола Агапов мешкає в Обухові і веде досить скромне життя починаючого підприємця. Має статус учасника бойових дій і визначені Законом України пільги «про статус ветеранів війни та гарантії соціального захисту». Одна з них - сплата вартості комунальних послуг. Розкошів не видно, але, жити можна.
За його словами причин для розробки концепції, а по тому і впровадження бізнес-ідеї було кілька. Перша - прозаїчна.
Я з дитинства не любив «працювати на дядю», шукав шляхи самостійного заробітку, самореалізації і розвитку, розповідає він на спортивному майданчику біля школи №1.
Я добиваю старого баскетбольного м’яча, він тримається за руль велосипеда, на котрому щойно приїхав з Яблуневого.
Крім того, каже він, - після АТО на роботу ніхто не бере - от і лишилось працювати самому на себе аби якось прогодувати родину.
Його старший син приїхав разом з батьком, йому трохи нудно біля нас і він проситься додому.
Що стосується ідеї, за словами Миколи вона зародилася завдяки дружині, відомій адвокатці Наталії Фещик. Сам колишній «айдарівець» стверджує, що раніше скептично ставився до подібних речей і вважав, що м'ясо має пройти термічну обробку і тому подібне.
Втім, практика, як відомо, всьому голова: «Зробили пару пробних партій для себе і я зрозумів, що це продукт, котрий мені і моїй родині подобається, а отже в нього є шанси вийти на тест».
Власне кажучи, «джеркі», а саме так називається Миколин meat – це сушене м’ясо. Перед готовкою його нарізають і маринують. В ньому мало солі і калорій, зате багато білків, а відтак і користі.
Моя цільова група доволі широка, оскільки продукт корисний, поживний і натуральний. Мій перший клієнт, він же тестувальник і критик – мій 11-річний син. Звичайно, я не порівнюю, але джеркі – це не «Мівіна», при тому, що функціональне навантаження у них схоже, це – перекус, пояснює він.
Я слухаю і приймаю рішення не нести додому старого баскетбольного м’яча. Він терпів мене весь минулий рік, має право відпочити.
Крім того, провадить Микола, мені не дуже подобається ідея однозначного ототожнення джерків з «пивними снеками», чому не білковою добавкою для спортсменів або «сухпаєм» для військових?
Я сам щодня встаю о 5.30, тренуюся і в очікуванні сніданку досить вдало тамую голод джерками. Це смачно, корисно, поживно. Звичайно, більшість знайомих наполягає на «пивному» характері снеку, але, згадайте Ілона Маска, мета котрого вивести людство в космос, а не просто заробити на цьому, - просторікує він.
М’яч залишається доживати свій вік на стадіоні (він ще цілком придатний – беріть і кидайте), син їде додому, ми виходимо на «бетонку» по вул. 8 березня.
Розмова набуває більш спеціалізованого характеру і Микола розповідає про те, що цікавить в середині діалогу будь-якого маркетолога – «лінійку товарів».
Зараз напоготові є три види джеркі: курячі, свинячі і яловичі. Причина проста – ці види м’яса доступні і вже апробовані, у них в міру жорстка структура і пристойна волокнистість.
Крім того, в планах є «чіпси з фруктів»: банани, манго, ягів: полуниця, ожина, малина. Згодом планую запустити «лінію» чаїв з сушених ягід.
Думаю над бастурмою, «сухими» супами і борщами. Нам такі смаколики волонтери в АТО привозили - дуже зручно: розпакував пакет, в якому є весь набір для супу, вкинув в каструлю, зварив і не заморочуєшся над «нарядом на чистку картоплі», посміхається він.
Щодо збуту, тут звичайно, є кілька вже традиційних способів. Перша це соціальні мережі Обухова, той же facebook. Крім нього Микола покладає надії на «сарафанне радіо». Зустрічається з підприємцями, котрі мають свою точки продажу, зокрема, на Ранковому ринку.
Кажуть, в Україні є програми для підтримки ветеранського бізнесу, простіше кажучи - гранти. Ймовірно, я претендуватиму на один з них, оскільки без інвестицій про масштабування годі думати, ділиться «айдарівець», котрий в 24 бачив на фронті те, що більшість з нас лише в кіно.
Щодо Обухова – тут все складніше. Навряд чи місцева влада має програми з підтримки ветеранського бізнесу. Дотично про це свідчить її хронічна позиція – землі для ветеранів немає.
Але, це вже інша, хоча і типова для Обухова позиція. Робота над нею триває, між іншим зауважує він, - Поки головне те, що ветерани-побратими ідею оцінили. Саме вони і стали першими замовниками. Тими, чиї відгуки допомогли і продовжують вносити свою лепту у формування клієнтської бази…
На вулиці вже добряче темно, хоча на годиннику лише 21.00. У Миколи дзвонить телефон, у мене трохи совість. Мені завтра спати, йому вставати о 5.30.
