Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
Дослідники опитали 74 самозайнятих тренерів із 40 британських міст, провели шість інтерв’ю та спостерігали за роботою у спортзалі в Південному Уельсі.
Більшість тренерів змушені працювати в спортзалах без оплати — вони або платять за право працювати там, або виконують неоплачувану роботу (прибирання, проведення групових занять тощо). Усе це — щоб мати доступ до клієнтів серед відвідувачів залу.
З 2006 до 2019 року кількість самозайнятих тренерів у Британії зросла на понад 400% — з 9 до 47 тисяч. Водночас кількість тренерів із офіційним працевлаштуванням майже не змінилася.
Через конкуренцію й нестабільний дохід понад 40% опитаних тренерів повідомили про проблеми зі сном, 50% — про втому, 33% — про тривожність та дратівливість.
Тренери порівнюють свою ситуацію з кріпацтвом:
«Я самозайнятий, але маю працювати 15 годин на тиждень безкоштовно для спортзалу, щоб мати змогу проводити там тренування» — тренер із Бірмінгема.
«Працюю шість днів на тиждень з 7-ї ранку до 9-ї вечора. Дуже виснажливо».
«У залі немає свіжого повітря чи природного світла. По 13 годин на день у такому середовищі — це моральне і фізичне виснаження», — тренерка з Оксфорда.
Дослідники також зазначають, що стати особистим тренером у Великій Британії можна всього за кілька тижнів навчання, що призводить до перенасичення ринку недосвідченими фахівцями. Це знижує загальний рівень послуг і ускладнює життя професійним тренерам, які не можуть брати адекватну плату за свої послуги.
