Джерело: Mila Nabok
Ще в минулому столітті човен для переяславців був не лише засобом пересування, а й частиною побуту, економіки й навіть залицянь. Вечірні човнові прогулянки з піснями на хвилях Дніпра стали культурним символом поколінь. Молоді парубки підпливали до дівчат, прив’язували човни або сідали в один — і пливли разом.
Але човни були не лише для романтики. У Переяславі виготовляли гребні, байдаки, берліни, «дуби» — плоскодонні човни, довжиною до 30 сажнів. Ними перевозили вантажі, будматеріали, цеглу, худобу, а іноді й самих людей. У 1859 році Тарас Шевченко подорожував Дніпром саме на «дубі».
До кінця 1960-х років місцеві майстри з Андрушів, Підсінного та інших сіл будували «дуби» взимку, а навесні сплавляли Дніпром. Назад човни не повертали — їх продавали «низовикам» у степових регіонах.
Простіші човни — «довбанки» та «обшиванки» — виготовляли майже всі місцеві чоловіки. Їх видовбували з верби чи осокора або обшивали дошками. У ХХ столітті з’явились «душогубки» — плоскодонні човни з широких дощок, які могли несподівано протікати.
З 1940-х років у Переяславі почали використовувати мотори — ЛМ-1, «Вєтєрок», «Стріла». До кінця 60-х дерев’яні човни витіснили дюралюмінієві «Прогрес», «Казанка» та гумові моделі.
Човни стали і спортивним інвентарем. У 1960-х спортивне товариство «Колгоспник» закупило байдарки та каное. А з 1978 року в місті діє яхт-клуб — мрія романтиків і спортсменів.
Човен — це не лише засіб пересування. Це — частина душі Переяслава, що пливе крізь віки.
