Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
Серед найвідоміших катастроф — землетрус у Спарті 464 року до н.е., що знищив майже всі будівлі, і цунамі 373–372 років до н.е., яке назавжди затопило грецькі міста Геліке та Буріс. Найстрашніший античний випадок стався 21 липня 365 року н.е. в Північній Африці: після землетрусу море відійшло, оголивши дно, а потім із силою повернулося, вбивши тисячі людей і викинувши кораблі на сушу за кілька кілометрів від берега.
Давні автори також описували звуки землетрусів — від ревіння худоби до гуркоту зброї. Причини стихій пояснювали по-різному: одні вважали їх дією бога Посейдона, інші — рухами великих мас землі під поверхнею, як стверджував філософ Анаксімен.
Хоча античні народи майже не мали способів передбачати чи запобігати стихіям, вони усвідомлювали, що землетруси й цунамі — частина природного життя, яке завжди супроводжуватиме людство.
