Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
20 червня 1975 року фільм Стівена Спілберга "Щелепи" вийшов на екрани США й одразу зачепив первісний людський страх — стати здобиччю розумного хижака.
Події стрічки розгортаються на вигаданому острові біля узбережжя Нової Англії, де троє чоловіків вступають у сутичку з велетенською білою акулою. Фільм став касовим хітом, заробивши 100 мільйонів доларів за перші 59 днів.
Я, захоплений акулами ще з дитинства, після перегляду тільки більше захотів дізнатись про їхню поведінку та екологію. Але фільм справив інше враження на мільйони — виник так званий "ефект Щелеп": акули почали масово сприйматись як кровожерливі вбивці.
І Спілберг, і автор роману Пітер Бенчлі згодом шкодували, що фільм так спотворив образ акул. Бенчлі навіть став захисником акул і співпрацював із вченими. Я, зокрема, був гостем його радіошоу, де обговорював трекінг гігантських акул-баскінгів.
Після виходу "Щелепів" по всьому світу набули популярності рибальські турніри, де ціллю стали акули — особливо білі. Але це хижаки з низькою швидкістю розмноження: вони повільно ростуть, пізно досягають статевої зрілості, а потомства мають мало. Це робить їх вразливими до надмірного вилову.
На східному узбережжі США у 1970–1980-х роках кількість білих акул помітно зменшилася — за даними вудкової та лонглайн-риболовлі. Подібні тенденції зафіксували й у водах Австралії.
Насправді, падіння чисельності почалося ще в 1950-х — тобто за 20 років до "Щелепів". Тобто фільм лише посилив уже існуючу проблему, додавши негативного іміджу.
Білі акули нині визнані вразливим видом із тенденцією до скорочення популяції. Проте є обнадійливі сигнали.
З 1990-х років у США, ПАР та Австралії акул почали активно захищати. Заборона на вилов у США 1997 року дала результати — кількість акул почала зростати, щоправда, ці коливання поки що непостійні.
Проте білі акули — не єдиний вид, що постраждав. Багато інших великих акул і далі гинуть у турнірах, які досі проводяться в США.
Останні десятиліття основною причиною загибелі акул стала промислова риболовля: на плавники та м’ясо. За оцінками 2024 року, щороку вбивають до 100 мільйонів акул. Третина видів опинилася під загрозою зникнення.
За дослідженням 2021 року, популяції акул і скатів у відкритому океані скоротилися на 71% з 1970 року.
Моє власне дослідження з понад 150 вченими показало, що 24% ареалів акул щомісяця перетинаються з промисловими риболовними районами. У комерційно важливих видів, як-от синя акула, це число зростає до 75%.
Чи є шанс на відновлення? У відкритому морі — поки ні. Існуючі заходи захисту — або недостатні, або неефективні. Деякі міжнародні заборони, зокрема на відрізання плавників, часто ігноруються.
Ми виявили, що вилов захищених видів може в 90 разів перевищувати офіційну статистику.
Отже, попереду — довгий шлях до відновлення.
"Щелепи" сформували хибний образ — серійного вбивці. Насправді поведінка акул часто така ж складна, як у птахів або ссавців. Вони долають тисячі кілометрів, мають свої улюблені місця, формують соціальні зв’язки. Деякі, як акули-баскінги, влаштовують "швидкісні побачення" — кружляючи в шлюбних танцях.
Так, фільм породив страх, але й надихнув багатьох стати дослідниками акул. Деміфологізація — перший крок до їхнього порятунку.
