ЧОМУ НІ?
Власне кажучи, я так і не зрозумів, чому не можна було назвати вулицю «Городком», адже це 1 з 5 найдревніших обухівських оронімів, котрий розпочав своє життя в період між 1741 і 1752 роками.
Чим погані Чепелики, котрих, безумовно, можна поставити на 1 сходинку з Малишком і Киянченком.
Або Сергій Бердяєв, «культурний українець», чиї предки, попри статус колоніальної адміністрації вклали в розвиток Обухова явно більше ніж взяли з нього. Можливо, тому і змушені були продати обійстя в другій половині 19 ст.
Відповідь на це питання лежить поза звинуваченням опонентів перейменування у відсутності патріотизму, боже збав. Справа в іншому і я майже зрозумів в чому під час розмови з одним обухівським поетом-інтелігентом, котрий на питання чи читав він «Обухів» Домотенка відповів просто: «Ні, я сюди приїхав, історія Обухова має бути цікава його корінним жителям».
ДВІ ІСТОРІЇ ОДНОГО МІСТА
Виявилося, що ні. Історія Обухова їм не цікава, не знайома і що головне, як виявилося, чужа.
Втім, не вся. А лише та, котру розвивали Панченко і Домотенко і до котрої я зараховую себе – науковоподібна КАБІНЕТНА історія документів та археології.
Історія, на котру спираються опоненти Бердяєва, Чепелика, Городка - інша. Це історія сімейних ПЕРЕКАЗІВ, анамнез, котрий грунтується на згадках старших, міських легендах, більш чи менш туманних спогадах, в основі котрих лежить твердження «а дід казав…».
ХТО ВИНЕН? НІХТО
Відтак, станом на сьогодні немає сенсу шукати більш чи менш патріотичних, грамотніших чи бодай в чомусь кращих за інших жителів Обухова. Немає сенсу розводити вогнище чергового протистояння в ситуації, коли нам всім є кого ненавидіти і то не одне покоління. Ненависть до «ванюшок» це те, що ми просто зобов’язані прищепити дітям, а у кого є – внукам.
Є сенс остудити емоції і зафіксувати існування в Обухові як мінімум 2 історичних гран-наративів:
Історично склалося так, що носії першого приїхали до Обухова або народилися в ньому, але вивчали його здебільшого в документальній площині.
Носії другого ніколи особливо цією самої історією не цікавилися (це теж цікавий феномен), втім, їх анамнез утримує інформацію про ті чи інші події, людей, місця. Хоча і не завжди верифіковану.
РАЗОМ, А НЕ ОКРЕМО
Менше з тим, я кілька років досить ретельно вивчав історію долини Кобрини за методом Домотенка і лише нещодавно почав розуміти, що пам’ять старшого покоління обухівчан часто утримує інформацію, котрої в документах немає.
Саме вона дозволила мені «плюс-мінус» правильно ідентифікувати місця розташування деяких городищ, гір, маєтків, церков.
Відтак, з точки зору методології «кабінетна» і «народна» історії Обухова є не взаємовиключаюми, а ВЗАЄМОДОПОВНЮЮЧИМИ.
Наша ж задача полягає у тому, щоб наблизити результати власних досліджень до пересічного земляка. І тоді імена тих, кого ми вважаємо достойними займуть свої місця на почесному топографічному п’єдесталі Обухова.
Непорозуміння, котрі виникли, показали не лише існування «ДВОХ ІСТОРІЙ», але і те, що фейсбук не повноцінний метод історичного просвітництва.
Саме тому не треба шукати ворогів всередині обухівської громади.
Треба шукати методи донесення інформації до тих, хто з нею ще не знайомий.
Які вони – я не знаю.
Хоча, думаю, короткі відео-замальовки були би помічними.
Колись.
Після Перемоги.
***
Ілюстративні світлини взяті з сайту ОМР - https://obcity.gov.ua/miska-rada/pereymenuvannya-vulic/.
На них старі приклади того, як в Обухові колись перейменовували вулиці:
