Джерело: phys.org, переклад: Мирослав Чайковський
Рукописні традиції античних текстів — зокрема творів Аристотеля, Галена чи Птолемея — дійшли до нас завдяки копіїстам, які століттями переписували їх вручну. Однак у цьому процесі неминуче виникали зміни: від випадкових помилок до навмисних правок, пояснень чи об’єднання варіантів.
Щоб відстежити, як змінювався текст у часі, вчені створюють стему — своєрідне "родове дерево" рукописів. Це дозволяє не тільки наблизитися до найдавнішої версії, але й простежити, як текст інтерпретували в різні епохи.
У випадку Нового Заповіту це особливо складно: існують тисячі рукописів грецькою, латинською, сирійською, арабською та іншими мовами. За оцінками, біблійна традиція містить до пів мільйона текстових варіантів — в середньому три-чотири на кожне слово.
Сучасні дослідники застосовують методи з біології — зокрема, філогенетику, що дозволяє вивчати "еволюцію" текстів подібно до еволюції генів. Як під час пандемії COVID-19 аналізували мутації вірусу, так і тут варіанти текстів використовують для відновлення їхньої історії.
Цей підхід довів свою ефективність ще в 1991 році, коли біолог Роберт О'Гара за кілька хвилин відтворив вручну зібрану текстологом Пітером Робінсоном структуру скандинавських рукописів. З того часу метод застосовують до The Canterbury Tales, Нового Заповіту та інших текстів.
У нещодавній книзі «Codex Sinaiticus Arabicus and Its Family» вчений Роберт Тернбулл використовує ці біологічні методи для дослідження арабського перекладу Євангелій, знайденого 1975 року у монастирі Святої Катерини на Синайському півострові.
Цей переклад виявився особливо цінним: у ньому збереглися сотні унікальних текстових варіантів. Наприклад, у першому вірші Євангелія від Марка відсутні слова «Син Божий» — ця деталь ставить запитання щодо того, як ранні християни розуміли природу Ісуса.
Філогенетичний аналіз на суперкомп’ютері Мельбурнського університету показав, що арабський переклад належить до так званого кесарійського типу текстів, який поширювався на Близькому Сході в перше тисячоліття. Існування цього типу залишалося спірним, але нові дані підтверджують його реальність.
Дослідник переконаний: ці методи можна застосовувати і поза біблійними студіями. Він уже співпрацює з істориками для аналізу рукописів римського історика Тита Лівія.
Чим точніше ми можемо простежити зміни у текстах, тим ясніше чуємо голоси минулого — не як застиглі пам’ятки, а як живу традицію, що формувалася руками людей.
