Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
Дослідження, опубліковане в журналі Quaternary Science Reviews, використовує інноваційний підхід, запозичений із цифрової екології, щоб проаналізувати поширення людських популяцій у Європі між 60 000 та 35 000 роками тому. Результати свідчать, що ані кліматичний стрес, ані пряма конкуренція самі по собі не можуть повністю пояснити зникнення неандертальців.
Професор Аріан Берк та її команда адаптували моделі розподілу видів, які зазвичай використовуються в біології збереження, для вивчення доісторичних людей. Використовуючи дані археологічних розкопок як «точки присутності» та етнографічні дані сучасних мисливців-збирачів, вчені виявили ключову різницю в територіальній організації двох видів. Хоча обидва види створювали регіональні мережі, у Homo sapiens вони виявилися значно міцнішими та розгалуженішими.
Ці розгалужені мережі зв’язків діяли як своєрідна «сітка безпеки». Висока зв’язність дозволяла групам сапієнсів обмінюватися інформацією про ресурси та міграції тварин, формувати партнерства та переміщатися на території союзників під час кліматичних чи демографічних криз. У неандертальців, особливо в Центральній та Східній Європі, ці зв’язки були слабкими, що робило їхні популяції ізольованими та вразливими до швидких екологічних змін.
Дослідження також підкреслює, що на людей більше впливала мінливість клімату — швидкість та непередбачуваність змін, — а не абсолютні показники температури. Оскільки неандертальці успішно переживали попередні льодовикові цикли, їхнє остаточне зникнення стало результатом складного переплетіння факторів. Наприклад, на Піренейському півострові вони протрималися довше завдяки кращій зв’язності «ядерних» регіонів, тоді як на сході ізоляція призвела до швидшого занепаду під тиском мінливого довкілля.
Цікавим аспектом є взаємодія двох видів. Оскільки Homo sapiens та неандертальці могли мати спільне потомство, їхні стосунки включали не лише конкуренцію, а й складніші процеси, такі як періодичне схрещування. Прибуття сапієнсів у західні регіони могло створити додатковий тиск на вже демографічно вразливі групи неандертальців, прискорюючи їхнє заміщення більш соціально інтегрованим видом.
За словами Аріан Берк, ці стародавні динаміки є актуальними й сьогодні. Міграція людей завжди була зумовлена пошуком кращих умов та потребою приєднатися до мереж взаємодопомоги. Історія виживання Homo sapiens нагадує нам, що наша перемога як виду залежала не лише від інтелекту чи технологій, а й від фундаментальної здатності купуватися, ділитися знаннями та підтримувати зв’язки у складні часи. Це фундаментальна потреба, яка визначає людство протягом тисячоліть.
