Джерело: phys.org, переклад: Мирослав Чайковський
Коли ми уявляємо Давній Рим, то перед очима постають гладіатори на арені, військо в червоних плащах і натовпи у Форумі. Але як пахло місто, в якому жило понад мільйон людей, ще до появи дезодорантів і каналізації?
Відповідь — не дуже приємно. Про це розповідає історик Томас Дж. Деррік у статті для The Conversation.
Звісно, ми не можемо «позначити» запахи того часу безпосередньо. Проте літературні джерела, археологічні знахідки та екологічні сліди (рослини, тварини, залишки споруд) допомагають реконструювати атмосферу римських вулиць.
Каналізація, що не справлялася
Хоча Рим славився своїми каналізаційними спорудами, більшість туалетів у приватних будинках не були до них підключені. Люди уникали цього через страх перед гризунами або неприємними запахами.
Каналізація виконувала здебільшого роль дренажу — вона відводила дощову воду, але не справлялася з побутовими відходами. Фекалії та сечу збирали спеціалісти — їх використовували для добрив або в текстильному виробництві. Проте це стосувалося лише тих, хто мав доступ до приміщень із туалетами. Більшість мешкала в маленьких квартирах або просто на вулиці.
Ослячий труд і трупи на вулицях
У Римі часто можна було почути запах тварин, які працювали в млинах або тягли вози. Наприклад, в пекарнях муку мололи на великих лавових жорнах, які крутили віслюки чи мули.
До міста також заводили худобу для забою або продажу. Поряд з цим — залишки каналізаційних відходів, які накопичувалися просто на вулицях. Саме тому у Помпеях досі можна побачити великі камені-переходи — ними люди користувалися, щоб не ступати у бруд і нечистоти.
Додайте до цього запах мертвих тіл. У Римі не було чіткої системи поводження з трупами. Все залежало від соціального статусу. Бідні часто залишалися без поховання, а їхні тіла могли лежати просто неба.
Зловісні сцени — буденність давнього міста
Історик Светоній писав, що під час вечері до імператора Веспасіана собака приніс відрубану людську руку. Це не був виняток — подібні сцени траплялися в місті нечасто, але й не шокували.
Хоча у текстах, як-от у Плінія Старшого, описуються приємні аромати рослин, більшість запахів, що оточували людей щодня, були зовсім іншими: каналізація, піт, гниль і смерть.
Отже, коли ми захоплюємося величчю Риму, варто пам’ятати, що його мешканці жили у місті, яке часто буквально смерділо.
