З Дівич-горою, котра, до слова, серед відомих є тезкою Лисої гори на Видубичах (до 19 ст. теж була дівочою) і в Сахнівці, пов’язано досить багато відверто характерних легенд.
Більшість з них так чи інакше вплетена в загальнотрипільську канву і сьогодні мало хто пам’ятає, що свого часу Дівич — гора була окремим селищем.
- Селище Дівич-гора зафіксоване в низці документів і ще на початку 17 століття на горі був маєток, котрий анексував на свою користь фактичний засновник Обухова (міста і замку), католик і мечник Януш Острозський;
- Втім, під цією назвою воно існувало і після нього, аж поки границя між ним і сусіднім Трипіллям не перетворилася на історію;
Що стосується властиво легенд, вони супроводжують гору від перших згадок про Трипілля з часів Київської Русі.
- Легенда про княжну. Жила-була, під час штурму замку відбилася від нападників, була проклята і провалилася в надра разом з обійстям.
- На Дівич-горі щось там cпокутувала княжа дружина Роксолана, котра згодом не пережила чергового половецького нападу;
- Додатком до попередньої (чи окремо) звучить рефрен про міст між Дівич-горою і Посадовою (та, де зараз музей).
- Інший варіант, досить розповсюджений у наших краях, це підземні ходи між цими двома градоутворюючими горами. Принцип простий: лесові породи м’які, а значить хтось мусив копати в них ходи. Цей переказ нагадує нещерівський про хід від місцевого монастиря до Дніпра; аналогічний печерський тощо.
- Під самою Дівич-горою є церква і раз на рік, на Великдень можна почути її дзвони (локальна легенда про затоплені або ті, що пішли під землю, святилища). Церква, начебто, дійсно була. Називалася вона Миколаївська і згоріла, а не затопилася.
Але, це вже гіпотеза.
