Пошук

Кров Бучі

Кров Бучі

Вони казали, що не бомбитимуть міста. Маріуполь і Харків спростували ці обіцянки.

Вони стверджували, що не чіпатимуть цивільних. Але ординські гени виявилися сильнішими.

Вони вважали, що прийшли звільняти від бідності і залежності. Але виявилися безсилими перед банальними килимами чи мікрохвильовками.

Зараз практично кожен знає, де знаходиться Маріуполь. А відсьогодні до словникового запасу західного світу увійшов термін «Бучанська різанина». Цей символ геноциду поруч з Бабиним яром, Хатинню і боснійською Сребреницею.

Можу помилятися, але, здається, саме Буча стане моментом однозначної фіксації неонацистського характеру сучасної Росії навіть для тих, хто ще мав якісь сентименти.

Два тижні тому ми вважали їх ніякими вояками, тиждень тому – мародерами, зараз всі маски скинули – перед нами тупикова гілка людства. Біосміття, котре вже місяць як вимітає найкраща українська господарка – українська армія.

Здається, після Бучі кількість полонених і їх заїкання на тему «не чув – не знав – не стріляв» значно зменшиться. А кількість русских женщин, котрі нарешті вирішать свої фінансові проблеми за рахунок монетизації похоронок виросте.

А якщо ще додати прислані сином і вкрадені у селі під Києвом перед смертю труси можна з впевненістю сказати, що «з колін встали». Головне, щоб труси були жіночі. Але, судячи з того, що деякі «витязі з дєрєвень» чи не вперше (і востаннє) в житті бачили асфальт – їм все-рівно.

Читайте також: