Джерело: livescience.com, переклад: Хроніки Обухова
«Очі — це вікно в душу» — фраза, знайома багатьом. Але тепер вчені довели: наш мозок справді здатен розпізнавати різницю між випадковим і навмисним поглядом, навіть коли вона практично непомітна.
Команда під керівництвом професорки психології Єлени Рістич записувала відео, де люди сиділи перед екраном і дивилися вліво або вправо. В одних випадках це було свідоме рішення, в інших — інструкція з боку.
Далі приблизно 80 учасників дивилися ці відео — обрізані до моменту, коли людина починала рух очима. Їх просили передбачити, в який бік гляне учасник відео.
Результат: люди швидше передбачали напрямок погляду, коли той був свідомим. Різниця вимірювалась мілісекундами, але вона була стабільною.
У наступних експериментах дослідники хотіли перевірити, чи впливає ця «свідомість погляду» на те, наскільки швидко учасники самі спрямовують увагу за ним. Виявилося — ні. Іншими словами, ми розпізнаємо намір, але не обов’язково реагуємо на нього інакше.
Це наштовхнуло вчених на думку: можливо, в мозку існує окрема система для визначення наміру — і вона не завжди впливає на дії одразу. Або ж ми «зчитуємо» намір лише на пізнішому етапі взаємодії.
Уважний аналіз відео показав: до свідомого руху очима відбувається ледь помітний рух в області навколо очей. Це може бути своєрідним «сигналом» — мікрожестом, який наш мозок навчився розпізнавати.
«Ми припускаємо, що ці надзвичайно тонкі сигнали швидко передають інформацію про намір, і наш мозок дуже чутливий до них», — каже Рістич.
Науковці планують:
використати точнішу технологію відстеження руху очей;
створити відео, де учасників попросять глянути з наміром допомогти або обдурити, щоб перевірити, чи зчитує глядач зміст погляду;
провести аналогічні тести з людьми з аутизмом або СДУГ, щоб з’ясувати, на якому етапі обробки інформації їхній мозок реагує інакше.
«Це одне з головних питань у дослідженні аутизму: в який момент система сприйняття соціальних сигналів працює по-іншому?» — підсумовує Рістич.
