Джерело: phys.org, переклад: Мирослав Чайковський
Дослідження очолював доктор Грегор Бадер з Університету Тюбінгена (Німеччина) у співпраці з американською дослідницею докторкою Бренді МакДональд. Команда провела аналіз артефактів із чотирьох археологічних пам’яток у Есватіні (раніше — Свазіленд), а також зразків природного каміння.
Камінь із відбитком місцевості
Вчені використали метод нейтронно-активаційного аналізу, що дозволяє точно встановити геохімічний “відбиток пальця” каменю — його унікальний склад. Це допомогло з’ясувати, що зелену халцедонію та червону яшму добували в долині Мгваййза, яка розташована на відстані від 20 до 100 км від місць знаходження інструментів.
Навіть з урахуванням річкового транспорту та найкоротших маршрутів, це свідчить про свідомий вибір джерел матеріалу. «Цілком імовірно, що відбувався також обмін між різними групами людей», — вважає Бадер.
Кольори змінюють популярність
Дослідження також показало зміни у вподобаннях. Якщо в середньому кам’яному віці (40 000–28 000 років тому) переважали чорний і білий кремінь та зелена халцедонія, то в пізніші періоди (30 000–2000 років тому) домінувала саме червона яшма. Хоча всі ці матеріали траплялись у тих самих родовищах, люди цілеспрямовано віддавали перевагу різним кольорам у різні епохи.
Науковці вважають, що блискуче і яскраве каміння мало для давніх людей особливу привабливість, можливо — ритуальну чи естетичну.
