Телефон — ця зброя, “зрада” - це його боєкомплект, котрий ніколи не закінчується. І дійсно, хто краще за обухівських тітоньок у віці 35-55 знає кому першочергово виділяти броніки, місцевій теробороні чи землякам на Донбасі?
Ви не знаєте? Спитайте у обухівських соцмережах.
Там вам швидко розкажуть, шо, кому і як треба робити, а якщо не погодитеся - просто заплюють.
Це Обухів. Війна калічить наші душі, але не лікує вади. Особливо, комунікаційні.
Втім, за словами Олексія Копитька цілком можливо, що саме “зрада” може бути однією з цеглинок нашої перемоги.
Про це та інше він пише у своїй статті “Что показали 50 дней войны Украины с Россией” на шпальтах Хвилі..
За його словами різниця між Україною і Росією, крім іншого у тому, що вони — ієрархічні і вайлуваті, а ми - мережеві і гнучкі.
І саме наша махновщина, плекання “зради”, недовіра до влади і в результаті — самоорганізованість є нашою перевагою.
... У нас і суспільство, і влада, і армія пронизані мережевими структурами. Держструктури оперують значно більшими ресурсами, але суспільство значно мобільніше. Там, де влада підгальмовує, громадяни самостійно організовуються і як мурахи або бджоли воюють за свою країну. Це створює великий елемент бардаку та нераціонального використання ресурсів. Але у критичні моменти спрацьовує як ідеальний імунітет, впевнений він.
Що треба робити, а що ні, навіть якщо дуже хочеться поумнічати у коментах і розказати всім як правильно воювати?
На думку дядька-аналітика все просто і в принципі, цілком доступно навіть обухівським “фахівцям з військової справи”. Навіть “спецназу” з обухівських соцмереж.
Приміряв поради на себе. Перестав подумки критикувати тих, з ким після війни знову не буду вітатися.
