Інтерв’ю відбулось напередодні Дня Незалежності України. Мій співрозмовник зосередив увагу на передісторії війни в Україні, зупинився на риторичному питанні: Хто винен? Розповів про своє депутатство, Томос і церкву, про сина-добровольця, який захищає східні кордони, і про рідне підприємство, як воно працює в умовах воєнного стану.
- 24 серпня ми відзначатимемо День Незалежності України у важких умовах, в умовах війни. З часу проголошення незалежності пройшло тридцять два роки, з яких вже дев’ять ми перебуваємо у стані війни з російською федерацією. Я часто задумуюсь над питанням: чому це трапилось? Послухаєш одних - усі винуваті, більшість упевнена, що винні росіяни, бо вони напали на нас. Як на мене, то головний винуватець цієї війни – це російська федерація, тому що ніхто нікому не дав права зазіхати на чужу територію, на чужу незалежність, ніхто не давав права поневолювати інші народи, ставити себе вище над кимось. Але необхідно пам’ятати, що на сильних не нападають. А якщо нашу країну наші керманичі протягом 30 років розкрадали, розпродували, довели до такого жалюгідного стану, що росіяни розраховували за три дні завоювати, то ми одержали війну. При цьому народу якось байдуже було, що буде з країною, що буде з ними. А кожен громадянин повинен пам’ятати, що настане час, коли необхідно буде захищати себе, свою родину, свою країну.
Україна свого часу передала 575 крилатих ракет росії, а сьогодні рашисти цими самими ракетами нас обстрілюють. Дванадцять ракет ідентифікували як ті, що Україна передала росії у 1999 році. А хто за цим стояв? Кучма, Пустовойтенко, Кінах, Тарасюк... і вони повинні нести відповідальність за свої дії, тому що вони порушили закон. Така моя позиція. Сьогодні вони прекрасно живуть, їхні діти не воюють, їхні онуки не стануть сиротами...
І ще про винуватість. Скажу, що багато було зроблено, щоб ця війна відбулась. Згадайте, як росіяни зайшли на Херсонську і Запорізьку області за пів дня. Куди поділися мінні поля, які мали зупинити просування ворога? Де були військові, коли знали про можливий напад з Криму? Чому серед можновладців, працівників поліції, прокуратури, СБУ на Херсонщині так багато зрадників? Чому ворог з Півночі мало не дійшов до столиці? Росіяни думали: «Возьмйом Кієв за трі дня», вони були упевнені, що їх тут чекають з хлібом-сіллю, бо це їм обіцяли зрадники. Але українці вистояли завдяки хлопцям, які стали на захист нашої Батьківщини, сьогодні ми продовжуємо боротися з цим злим брехливим і підлим ворогом.
Договір про дружбу і взаємодопомогу між росією і Україною, підписаний колишніми президентами Єльциним і Кучмою, в якому чітко було вказано, що визнаються кордони суверенних держав, визнається незалежність України, грубо порушений, як кажуть: не вартий паперу, на якому написаний. Путін нещодавно сказав, що такої країни як Україна немає. То чому його попередник підписував договір про дружбу між росією і Україною? Там, на болотах, зазомбоване населення точно нічого не читає, не знає і беззаперечно вірить своєму брехливому «царю».
- Ви були депутатом районної ради протягом п’ятьох скликань. Що з цього періоду Вам запам’яталось найбільше?
- Будучи протягом майже 30 років депутатом Обухівської райради, я багато пережив ситуацій, які дають мені право оцінювати діяльність тих чи інших співвітчизників. І можу сказати, що в наших людей не у всіх, а в багатьох, є така риса в характері як запопадливість - це догоджання, лестощі з корисливою метою. Якщо придивитися до наших керівників району у свій час, ця запопадливість була перед вищим керівництвом - особливо це було помітно, коли район очолювали представники партії регіонів.
Наведу приклад: на виборах до Обухівської районної ради по Краснослобідському виборчому округу я переміг. Протоколи передали до Обухівської районної виборчої комісії. Через деякий час мене інформують, що вибори я програв, а виграв представник партії регіонів. Приходжу до районної виборчої комісії з проханням надати протокол голосування. Мені його не надали, тож я звернувся до прокуратури із заявою. Через кілька хвилин по тому телефонує мені тодішній голова райдержадміністрації Рафальський, докоряє за те, що я пішов до прокуратури та просить зустрічі зі мною, наголошуючи на помилці районної виборчої комісії. Я знаю, що фальсифікація відбулась з його подачі, бо він хотів, щоб до райради потрапило більше представників партії регіонів, і відповідно й догодити вищому керівництву. Я відстояв свою правоту і став депутатом райради.
Ще один приклад. Під час Революції Гідності, у січні 2014 року, я вніс до порядку денного невідкладної сесії питання про підтримку Майдану. Одразу ж тодішнє керівництво запропонувало свій альтернативний варіант: про незаконність Майдану. Мене підтримало всього вісім з присутніх двадцяти чотирьох депутатів. Після виступу тодішньої голови райради Раїси Близнюк її підтримали удвічі більше – шістнадцять районних обранців. Мені було соромно за своїх колег-депутатів. У час, коли в столиці палав Майдан і розстрілювали наших патріотів, депутати Обухівської райради підтримали терор з боку тодішньої влади до людей, які виступили за справедливість. Редактор районки надрукував про це матеріал у газеті «Обухівський край» під назвою «Хто є ху» в любові до демократії», все ж помістивши обидві заяви – і від провладної депутатської більшості, читай, партії регіонів, і нашу – від восьми депутатів з фракцій «Народна партія», «Удар» та ін. Підтримали Майдан, крім мене, Олег Коваль, Микола Устименко, Володимир Коваленко, Костянтин Шушаков, Олександр Устименко, Володимир Макарчук та Віктор Іщенко.
22 лютого, на наступній сесії райради ми вже більшістю депутатів висловили недовіру головам: РДА - Рафальському та райради - Близнюк.
Скажу ще кілька слів про Майдан. Сьогодні уже стало відомо з медіа, що у 2014 році планувалась зустріч в Каневі на 9 березня, до 200-річчя Шевченка, куди мали до Януковича приїхати путін, лукашенко, президент Казахстану, щоб підписати договір про дружбу і єдність між Україною, російською федерацією та СНД. Але Майдан не дав такої можливості. Кажуть, що мабуть, на тому світі Шевченко збунтувався і підняв народ, щоб українці повстали та відстояли таки свою гідність.
- Ви завжди були в опозиції до влади. Можете пригадати часи першого Майдану в 2004 році?
- Коли почалась Помаранчева революція, я ініціював проведення позачергової сесії на підтримку Віктора Ющенка. Увечері напередодні сесії оголосили, що на виборах переміг кандидат від влади Янукович. Приходимо на другий день на сесію, зал повний людей, і голова райради Василь Верещак оголошує порядок денний - «Про соціально-політичне становище в Україні». Запитує: «Хто хоче виступити?». Я з Валерієм Чернишем виступили на підтримку Ющенка. Потім взяв слово прихильник Януковича. Далі тодішній Германівський сільський голова Анатолій Шафаренко активно виступив на підтримку Віктора Ющенка. У цей час до залу увійшли мітингарі, які підтримували опозиційного кандидата Ющенка. Протести, мітинги, пікети, страйки та інші акти громадянської непокори в Україні проти фальсифікації виборів призвели до призначення Верховним Судом повторного другого туру президентських виборів, на яких виграв Віктор Ющенко.
- Свого часу Ви ініціювали звернення депутатів Обухівської райради до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу для Православної церкви України.
- Наприкінці травня 2018 року делегація від України у складі восьми осіб поїхала у Стамбул (Константинополь) до Вселенського Патріарха. Ми потрапили у його резиденцію на велике православне свято – Трійцю. Там, у Вселенському храмі, вручили його Всесвятості звернення від трудових колективів, громад, а також звернення від нашої Обухівської районної ради, яке було прийняте на сесії. Патріарх Варфоломій подякував нам за візит, за звернення і сказав, що він усе зробить для того, щоб Україна одержала Томос. І дійсно, у грудні 2018 року ми отримали Томос, і відповідно Православна церква України стала канонічною. Мені приємно, що я був причетний до цієї знакової події.
- Ваше ставлення до УПЦ МП?
- Вважаю, що Українська православна церква московського патріархату продовжує негативно впливати на наше суспільство. Її українські очільники не визнають Україну. Спілкувався з одним прихожанином московського патріархату. «Ти знаєш, кажу, що предстоятель російської православної церкви Кирило благословив військо своє на війну проти України, що Кирило закликає йти і нас, україців, убивати, а ви ходите до цієї церкви». А прихожанин МП відповідає: «Ми ж від’єднались від московського патріархату». Запитую: «А до кого приєдналися? ПЦУ одержала Томос і стала канонічною, має захист Вселенського Патріарха. Якщо ви ні до кого не приєднались, то ви ні від кого не від’єднались. Але якщо вам брешуть ваші святі отці, то це великий гріх. А ви слухаєте і вірите в цю брехню...»
- На початку російського вторгнення, у 2014 році, я брала інтерв’ю у Вашого старшого сина Олексія – він воював у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» на Сході. Разом з обухівцем і тезкою Миколою Занудою Олексій захищав Донецьке летовище. Можете розповісти про синів - Олексія та Максима?
- Обох своїх синів я виховував патріотами рідної землі. На Майдані Гідності Олексій був у Правому секторі. Коли палав Будинок профспілок, він рятував хлопців. Після Майдану пішов на війну, був у Пісках, захищав Донецький аеропорт, мав поранення. Коли почалась «спецоперація» путіна, тобто повномасштабне вторгнення росіян, Олексій записався до тероборони, потім до війська. Сьогодні від під Донецьком. У телефонній розмові мене заспокоює, каже, що все добре, несе службу і виконує свій обов’язок. Не любить багато розповідати. Має звання старший лейтенант. Займається справами відповідно до посади, яку займає. Час від часу приїжджає в Обухів для вирішення питань. Ми, тобто підприємство, допомагаємо Збройним силам України: передали автомобілі, надаємо кошти на запчастини для автомобілів, постійно надаємо поміч запчастинами. Допомагаємо, бо це наш святий обов’язок! Дякуємо усім хлопцям, що захищають Україну, особливо тим, які зупинили ворога на підступах до Києва. Олексій захищає Батьківщину, а Максим сьогодні очолює колектив молокозаводу і робить усе необхідне, щоб підприємство успішно працювало.
- Олексію Петровичу, пригадайте перші дні повномасштабного вторгнення. З якими викликами Ви стикалися і які проблеми довелось тоді вирішувати?
- 24 лютого минулого року всі працівники молокозаводу вийшли на роботу. Звісно, було важко, бо в людей була паніка та невизначеність: а що буде далі? Щоб заспокоїти, я зібрав колектив і сказав: «Запам’ятайте, ми війну не програємо! Працюємо кожен на своєму місці і цим допоможемо країні. Наше підприємство належить до критичної інфраструктури, тож від нас залежить продовольча безпека району, області та країни. Якщо ми не працюватимемо, то постраждають і ті, з ким ми співпрацювали, і ті, хто купує нашу продукцію. Все будемо робити, щоб вистояти». Через день-два до нас звідусіль почали телефонувати з сільгосппідприємств з проханням взяти молоко на переробку. Багато молокозаводів тоді зупинились, ми ж продовжували працювати і випускати продукцію. Перші десять днів підприємство закупляло молока удвічі більше у порівнянні з мирним часом і використовувало його для виробництва молочної продукції першої необхідності, а також масла і казеїну зі знежиреного молока. Так відпрацювали 2022 рік, увійшли у 2023-й. Продовжуємо випуск молочної продукції, незважаючи на складнощі, викликані війною. До нас прибули переселенці з інших регіонів - з Херсонської, Донецької, Луганської областей. Вони трудяться на заводі, це добросовісні, працьовиті люди. Кількох таких працівників призвали до ЗСУ, підприємство їм допомагає. Надаємо посильну допомогу і волонтерським організаціям міста.
- Молокозаводу для виробництва продукції потрібне безперебійне енергопостачання. Як Ви виходили з цієї ситуації восени минулого року, коли обстрілювали енергетичну інфраструктуру і годинами не було світла. Чи позначилось це на зменшенні обсягів молочної продукції, зниженні податкових надходжень до бюджету, на зарплаті працівників?
- ПрАТ «Обухівський молокозавод» визнаний підприємством критичної інфраструктури на рівні міністерств економіки і сільського господарства, тому наше завдання було і є безперебійно випускати продукцію. Коли почались відключення світла, завод закупив потужний промисловий генератор. Він забезпечував роботу підприємства. У найважчі осінньо-зимові місяці ми вистояли. Закупили також дизельні та бензинові генератори для всіх наших магазинів фірмової торгівлі, забезпечивши їх безперебійним енергопостачанням. Тоді ж ввели у штат працівника, відповідального за роботу генераторів, їх заправку та обслуговування. І це спрацювало. Переймаємось за майбутню зиму, адже розуміємо, що вона може бути проблемною. Але, принаймні, ми до неї готові й будемо намагатися виходити зі складних ситуацій, щоб не підвести виробників молока, забезпечити населення молочною продукцією, працівників - роботою і зарплатою, а державу - податками.
- Чи вплинули часи коронавірусу і російська війна на асортимент продукції Обухівського молокозаводу?
- Незважаючи на всі виклики, які зараз постають перед нами, Обухівський молокозавод працює, випускає продукцію під торговою маркою «Лукавиця», яку знають, люблять і яка користується попитом у населення. Тому розширення асортименту завжди добре і для виробника, і для споживача. Поряд з нашими традиційними видами продукції, ми збільшили виробництво м’яких сирів, паст та крем-сирів. І все це виробляється з натурального, якісного молока, яке закуповується в сільськогосподарських підприємствах. Нам треба завжди йти на крок попереду, бо існує конкуренція між підприємствами – хто краще, хто смачніше, хто дешевше. Щоб вистояти у цьому світі, треба важко працювати і постійно вдосконалюватись. Хтось із відомих людей сказав: «Пройшов день – проаналізуй, що ти зробив корисного за цей час, а що принесло шкоду. І завтра зроби так, щоб виправити невдале і помножити корисне». Дотримуюсь цього принципу.
- Ви народились у Красній Слобідці. Український інститут національної пам’яті підготував перелік населених пунктів, які, на їх думку, варто перейменувати, бо вони містять символіку російської колоніальної політики. У цьому переліку є і Ваше рідне село. Ваше ставлення до цього?
- Я завжди знав і знаю, що я народився і певний час прожив у селі Красна Слобідка, не «Червона» в значенні «радянська», а саме Красна Слобідка, яка розташована на річці Красній, тобто «красивій». А повертатись до попередньої назви чи придумувати нову недоцільно, тому що наше село красиве, у ньому проживають щирі та добросовісні люди. І це Красна Слобідка.
- Ваші побажання до Дня Незалежності.
- Роки незалежності стали випробовуванням для всіх нас – на зрілість, гідність і патріотизм. Ми усвідомили, що завжди необхідно дбати про захист нашої Батьківщини. Нам треба зробити все, щоб майбутні покоління не забували тих, хто захищав Ураїну, шанували тих, хто поклав за неї свої життя, були вдячним тим, хто підтримав її економічно.
Вважаю, що потрібно доносити до широкого загалу правдиву історію України, відкривати забуті сторінки її історії, вести просвітницьку діяльність на тому ж телевізійному марафоні чи інших каналах, у соціальних мережах, виховувати патріотизм у молоді і всього населення на прикладі героїзму воїнів, які захищають сьогодні країну.
Вірю, що Україна переможе ворога і настане мир у нашій державі. Низько вклоняюсь нашим воїнам, які щодня гідно складають іспити на мужність і любов до України. Вірю в них, у наш народ, в Україну! Слава Україні! Слава збройним силам України!
Записала Олена Драчук
