Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
Через енергетичну кризу, спричинену війною в Ірані, у багатьох регіонах Індії утворилися величезні черги за балонами зі зрідженим газом. Проте для мешканців села Некпур у штаті Уттар-Прадеш це не є проблемою. Вони використовують біогаз, отриманий із коров'ячого гною, як альтернативне паливо. 25-річна Гаурі Деві розповідає, що блакитне полум'я її плити дозволяє готувати будь-які страви, а балон зі зрідженим нафтовим газом вона тримає лише для екстрених випадків.
Індія щороку споживає понад 30 мільйонів тонн зрідженого газу, імпортуючи більше половини своїх потреб. Хоча уряд заперечує дефіцит, затримки постачання та паніка на ринку змушують людей годинами стояти під сонцем. У відповідь на це влада знову звернула увагу на програму розвитку біогазу, яка просувається ще з 1980-х років. Наразі в країні субсидовано понад п'ять мільйонів установок, що перетворюють сільськогосподарські відходи на метан.
Процес отримання палива доволі простий: фермери змішують гній із водою та заливають суміш у підземний резервуар розміром з автомобіль. На виході отримують газ для приготування їжі та багатий на азот осад — шлам. Останній став особливо цінним зараз, коли світові постачання штучних добрив порушені через війну на Близькому Сході. Місцеві фермери називають цей шлам «чорним золотом», зазначаючи, що він краще засвоюється рослинами, ніж звичайний гній.
Уряд Індії, яка є третьою країною у світі за обсягами забруднення викопним паливом, поставив за мету досягти вуглецевої нейтральності до 2070 року. Минулого року було введено вимогу, згідно з якою частка біогазу в рідкому паливі для транспорту та побутових потреб має становити щонайменше 1%, а до 2028 року — зрости до 5%. Зараз у штаті Уттар-Прадеш та інших регіонах готуються до запуску десятки великих промислових заводів із виробництва біометану.
Малі сільські установки коштують близько 25–30 тисяч рупій, але завдяки державним субсидіям вони стають доступними для багатьох родин. У нації, де корови є священними тваринами, використання їхніх відходів для господарства сприймається позитивно. Фермерський лідер Прітам Сінгх зазначає, що після початку паливної кризи інтерес до технології різко зріс навіть серед тих, хто раніше скептично ставився до «мінізаводів» у дворі.
Попри переваги, біогаз усе ще становить малу частку в загальному споживанні через складність обслуговування установок порівняно зі зручними газовими балонами. Президент Індійської біогазової асоціації А. Р. Шукла підкреслює, що для масового переходу потрібні кооперативні підприємства, які б займалися встановленням та технічним доглядом. Крім того, для бідних верств населення, які працюють на чужих фермах, перешкодою залишається відсутність власної землі та коштів на обладнання.
