Соціальний портрет отамана Зеленого

Соціальний портрет отамана Зеленого

За останні 100 років образ отамана Зеленого окутався чималими легендами та пересудами, а події, що зробили його відомим відображувалися відповідно до політичних поглядів.

Так звана «Трипільська трагедія» свого часу перетворила Трипілля на осередок доблесті та мужності борців за комунізм. А комсомольці, що так необачно (а можливо з умислом) опинилися у складі трипільського походу 1919 р. , стали героями, якими пишалися та оплакували наступні покоління в Радянському Союзі.

Сьогодні надзвичайно важко уявити справжнього отамана Зеленого, а точніше Данила Терпила. Ким він був дійсно? Його образ він надзвичайно жорстокої та ефемерної людини змінився на абсолютно протилежну особистість – справедливого борця за незалежність України.

В радянський період окремо про нього майже не згадували. Банда Зеленого, бандити, куркулі націоналісти, грабіжники та садисти – окрему особистість за такими висловами важко віднайти. В екскурсіях, лекціях та, навіть, наукових роботах музею Комсомольської Слави в основному лише описується героїзм комсомольців та жорстокість по відношенню до них. Складається враження, що всі учасники тих подій діляться на виключно дві категорії – добро (що уособлював комунізм і його послідовники) та зло («зеленівці», що без будь-якої цілі та логіки грабують та вбивають усіх навколо).

Укорінення образу бандита

Планово у музеї Комсомольської слави на рік проводили 70-90 лекцій (більшість з яких була про події 1919 р.), 35-40 масових заходів біля пам’ятника комсомольцям, 20-23 тисяч відвідувачів, серед яких учням 5-10 класів у деталізованій формі представляти події тих часів, щоб юні екскурсанти могли уявити ті жахи та надихнутися зневагою до Зеленого.

Соціальний портрет отамана Зеленого
Соціальний портрет отамана Зеленого

Піонери та жовтенята у музеї Комсомольської слави (на фото)

Музей проводив соціологічні дослідження, для покращення роботи закладу. Заповнюючи анкети, кожен третій відзначав, що найбільше запам’ятався зал присвячений комсомольцям.

За роки пропаганди ці події не лише укорінилися усвідомості, а й утворили новий нелогічний образ, що ширився серед людей, які не знайомились з питанням, а чули про нього поверхово. Що нібито 100 комсомольців, що були відправлені на боротьбу з Зеленим, загинули під час страти на трипільських схилах Дніпра , і лише 6 вижили. Тим не менше, на так зване «визволення» районів під Києвом в «логово» бандитів відправили 1500 осіб 2 караульного полку, серед яких близько 100 новоутворених комсомольців віком 18-21 року. Звісно серед них були і зовсім юні підлітки 14-15 років, але їх було мало. Список учасників за Дубасовим – 78 ос.

Трипільський похід проти отамана Зеленого

Похід, що розпочався 25 червня, приймав бої під Копачевом, Обуховом і звісно Трипіллям. Рідкісна вдача, якщо всі комсомольці дожили до тих пам’ятних подій 4 липня. А ще неймовірнішим виглядає викладення подій наступу на Трипілля та напад отамана Зеленого. Коли 30 червня, завдяки Дніпровській воєнній флотилії червоноармійців, прибічників отамана вибили з їх «логова» Трипілля. Наступні 3 дні – упорні бої і відпочинок звитяжців. Що робили ці «доблесні» бійці стільки часу у логові ворога? Ці дні детально не описує радянська історія, і навряд чи через брак подій, а через їх неможливість показати героїзм. Зате під час нападу отамана комсомольців надумано представляють такими собі «Рембо», де 18-літній хлопець, який вперше пішов у бій тиждень тому, не здається і лише останнім патроном вбиває себе, щоб не дістатися ворогу, а навколо себе залишає немало трупів (навчених не в одному бою стріляти) зеленівців.

4 липня 1919 р.

Але все це ще нічого у порівнянні з подіями суду, який влаштував Зелений проти учасників червоноармійського походу на базарній площі. Два варіанти абсолютно протилежно викладених подій з однаковою кінцівкою. Де вперше в радянській історії особисто згадується отаман. В цій версії, яка вперше з’являється у 1923 р., а пізніше у фільмі 1926 р. (на який посилаються у наукових роботах) п’яного отамана Зеленого викочують на возі на базарну площу, на яку вже вивели захоплених в полон незломлених комуністів та комсомольців, що не бояться смерті та дивляться прямо в очі своєму ворогу. Їм зв’язують руки колючою дротом та скидають із 26-метрової кручі. Частину ж вбивають, скинувши живими у колодязь у Халеп’ї та закидавши каменями.

У новій версії про самостійника, Зелений виїжджає на базарну площу на гнідому баскому коні, де проголошує гучну промову та пропонує перейти на свій бік. Когось навіть відпускає, а решту залишає на розсуд місцевих жителів, та не знайшовши відповіді, хто невинен, віддає їхнє життя на Божий суд. Наказавши стрибати зі схилів, в той час як по ним стрілятимуть його прибічники, але ті, хто перепливе на лівий берег чіпати не будуть. Тут вже колодязь не згадується. Та і такий варіант показую жорстоке ставлення до полонених. Замість швидкого розстрілу – гра з людськими життями.

Різні погляди

Де серед цих розповідей правда? Як знайти «золоту середину»? Спогади очевидців мають такі ж протилежні погляди. Найреалістичніше виглядають спогади жителів, що переховувалися як від Зеленого, так і більшовиків. Де Зелений постає людиною війни, що заради своєї мети переступає всі рамки моралі (спогади Кравченко С. П., 1900 р.н.). А от спогади послідовників радянської влади часто путаються. Що Зелений нерозумний, неграмотний, але в той же час хороший оратор. Армії в нього не було, але тисячі з ним громили червоноармійців (спогади Кравченко А. С., 1902 р.н.).

Питання розвитку подій періоду громадянських воєн поч. ХХ ст. дуже складне та заплутане. І хоча минуло не так вже й багато часу, від того виникає ще більше плутанини і хто був правий чи винний має лише суб’єктивні оцінки у будь-який період часу. Тим не менше, трипільська трагедія залишається трагедією та не прихильників Радянської влади, а для усіх учасників тих подій і мирного населення, яке страждало від постійних воєнних дій на своїй землі.

На основі матеріалів взятих з архіву музею Комсомольської слави (фонди КЗ КОР «КОАМ»)

Читайте також:

Коментарі