Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
Особливо гостро ця проблема постає в країнах Скандинавії, де майже половину всіх домогосподарств становлять одинокі люди. Дослідниця сталого розвитку Туллія Джек із Лундського університету (Швеція) провела глибокі інтерв'ю з різними категоріями соло-мешканців. Результати її роботи, опубліковані в журналі Humanities and Social Sciences Communications, доводять, що спільне проживання (колівінг) є найпростішим способом суттєво знизити викиди вуглецю.
Опитування 23 осіб різного віку, статі та соціального походження виявило несподівану тенденцію: для більшості з них самотнє життя не було свідомим вибором. Багато хто хотів би розділити побут із романтичним партнером чи друзями, але сучасний ринок нерухомості орієнтований виключно на нуклеарні сім'ї або одинаків. Люди без пари часто стикаються з серйозними труднощами при підписанні спільної оренди або отриманні іпотеки. Дослідниця розділила респондентів на чотири групи: нещодавні мігранти до міст, ті, хто "переріс" студентські гуртожитки, батьки, чиї діти вже виросли, та люди, які свідомо шукають усамітнення.
Для тих, хто щойно переїхав до мегаполіса, знайти власне житло часто виявляється простіше, ніж орендувати кімнату в колівінгу без особистих зв'язків. Водночас люди, які раніше ділили житло з фінансових причин, з віком починають сприймати таку динаміку як надто виснажливу, вважаючи спільний побут прерогативою молоді. Самотні батьки, чиї діти залишили домівку, рідко замислюються над зміною житла через дефіцит спеціальних колівінгів для літніх людей. І лише невелика категорія опитаних свідомо прагне ізоляції, керуючись гострою потребою у приватності та спокої.
Дослідження також виявило чіткий гендерний поділ: чоловіки значно частіше почуваються нещасними через соло-життя і сприймають його як соціальне клеймо. Натомість серед жінок, особливо старшого віку з досвідом минулих стосунків, виявилося чимало тих, хто категорично не бажає знову ділити простір із партнером. Головною причиною жінки називають нерівний розподіл домашніх обов'язків у минулому, через що у власному житлі вони нарешті почуваються вільними. Попри це, половина всіх респондентів спонтанно зізналися, що страждають від глибокого почуття самотності та ізоляції від суспільства.
Одинакам гостро бракує так званого "пасивного соціального капіталу", який люди автоматично отримують під час спільного проживання. Людина може мати сотні знайомих, але в критичний момент або під час щоденних труднощів їй просто немає до кого звернутися по практичну допомогу. Туллія Джек переконана, що цей соціальний аспект є ще одним потужним стимулом для переходу до екологічного колівінгу. На її думку, більшість людей почувалися б набагато краще та захищеніше, якби мешкали під одним дахом з іншими.
Щоб зробити спільне проживання популярним і кліматично вигідним, державам та девелоперам необхідно зробити кілька важливих кроків. Потрібно створювати гнучкіші архітектурні форми колівінгів, запроваджувати фінансові стимули для тих, хто ділить житло, та розробляти зручні інструменти для пошуку сумісних співмешканців. Кінцева мета полягає не в тому, щоб насильно позбавити людей усамітнення, а в тому, щоб зробити ідею спільного побуту привабливою та доступною задля збереження клімату та покращення добробуту суспільства.
