Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
Таємниця черепа полягає у двох ключових моментах: по-перше, він належить роду Homo, але чітко відрізняється і від неандертальців, і від сучасної людини; по-друге, його датування було дуже широким — від 170 000 до 700 000 років.
У статті «Нові U-серійні дати для черепа Петралона — ключової знахідки в європейській еволюції людини», опублікованій у Journal of Human Evolution, науковці представили результати датування за допомогою U-серії кальциту, що безпосередньо утворився на черепі.
Як працює метод:
U-серійне датування базується на властивостях ізотопів урану, що з часом розпадаються на торій з певним періодом напіврозпаду. Вимірюючи співвідношення уран/торій, можна визначити момент початку процесу.
У ґрунті метод не працює, бо уран постійно додається із навколишнього середовища. А от у печерах волога вимиває мінерали, включно з ураном, і залишає торій. Коли вода випаровується на стінах, утворюються відкладення, де уран фіксується, а торій відсутній. Далі уран розпадається на торій у замкнутій системі, що дозволяє точно зафіксувати час початку утворення шару.
Локація печери Петралона в регіоні Халкідікі, Греція. Джерело: Journal of Human Evolution (2025).
Зразки включали кальцит із черепа, спелеотеми та кальцитові відкладення з різних частин печери: «Мавзолей», коридор до нього та інші ділянки.
Результати: кальцитова кірка на черепі має мінімальний вік 286 ± 9 тис. років. Це означає, що череп міг потрапити до печери значно раніше, але кірка почала формуватися лише після контакту з вологою.
Вік спелеотем на стіні «Мавзолею» — 510 ± 29 тис. років у верхній частині та >650 тис. років всередині, що підтверджує давність печери. У «Дарданельському проході» найстаріший шар підлоги — 410 ± 6 тис. років, молодший — 228 ± 1 тис. років.
Таким чином, вік черепа оцінюється між 539–277 тис. років, або 410–277 тис. років, залежно від його первинного розташування.
Висновок:
Дослідники вважають, що цей гомінін належав до окремої, більш примітивної групи, ніж Homo sapiens і неандертальці. Це свідчить про співіснування різних популяцій у Європі в середньому плейстоцені та розширює наше розуміння еволюції людини.
