Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
Міжнародна команда археологів використала високотехнологічне цифрове зображення, щоб вивчити татуювання на мумії віком понад 2000 років із Пазирикської культури Сибіру. Це дослідження вперше дозволило заглянути в індивідуальну майстерність доісторичних татуювальників.
Хоча татуювання, ймовірно, були поширені ще в доісторичні часи, вони рідко зберігалися. Так звані «льодові мумії» з Алтайських гір є винятком: їхні глибокі могильні камери, захищені вічною мерзлотою, іноді зберігають шкіру й татуювання.
«Татуювання культури Пазирик — кочовиків залізної доби в Алтайських горах — давно цікавили археологів своїм деталізованим зображенням», — розповідає провідний автор дослідження, доктор Джино Каспарі з Інституту геоантропології Макса Планка та Бернського університету.
Попри це, досі більшість досліджень базувалася лише на схематичних малюнках. Якісних зображень не вистачало для аналізу техніки виконання татуювань.
«Раніше більшість досліджень зосереджувалась на стилі та символіці, а не на технічних аспектах або індивідуальній роботі майстрів», — пояснює Каспарі.
Щоб змінити це, команда археологів створила тривимірне зображення однієї мумії, використовуючи цифрову фотографію з роздільною здатністю до десятої частки міліметра у ближньому інфрачервоному діапазоні.
Працюючи спільно із сучасними татуювальниками, дослідники змогли ідентифікувати інструменти та техніки, які використовувалися понад дві тисячі років тому. Їхні результати опубліковані в журналі Antiquity.
Зокрема, татуювання на правому передпліччі виявилися більш детальними та технічно складними, ніж на лівому. Це свідчить про те, що над ними працювали різні майстри, або один майстер на різних етапах розвитку.
«Це доводить, що татуювання в культурі Пазириків було не просто прикрасою, а складним ремеслом, яке вимагало навчання, естетичного чуття й навичок», — зазначає Каспарі.
За допомогою фотограмметрії створено 3D-модель мумії, де чітко видно текстуру шкіри, як у видимому, так і в інфрачервоному світлі. Це дозволило науковцям вперше простежити індивідуальну руку майстра в доісторичному татуюванні.
«Ми стали ближчими до самих людей, які створювали ці зображення. Було видно їхню роботу, навчання, навіть помилки. Зображення буквально ожили», — підсумовує Каспарі.
