Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
Нове міжнародне дослідження, проведене вченими з Німеччини, Грузії, Вірменії та Норвегії, проаналізувало давню ДНК 230 людей із 50 археологічних пам’яток у Грузії та Вірменії. Робота охоплює період від ранньої бронзи (~3500 р. до н.е.) до V століття н.е. і дає безпрецедентно детальну картину генетичної історії Південного Кавказу.
Незважаючи на численні культурні зміни, генетичний склад населення залишався напрочуд стабільним. Основна частина генетичного профілю лишалася незмінною навіть під час великих технологічних чи культурних зрушень, на відміну від інших регіонів Євразії, де це часто супроводжувалося міграціями.
Втім, сліди міграцій все ж є. У пізню бронзову добу в ДНК з’являються компоненти, пов’язані з Анатолією та євразійськими степами. Це співпадає з розширенням торгівлі, мобільного скотарства та нових поховальних практик. Частина іноземних ознак мала тимчасовий характер і зустрічається переважно у поодиноких мобільних особах.
Особливо цікавим виявом культурного обміну стало цілеспрямоване деформування черепів. Хоча раніше це пов’язували з гуннами чи аварами, генетичний аналіз показав, що більшість таких осіб були місцевими. Практику, ймовірно, перейняли від кочових груп і зробили власною традицією.
Дослідження також виявило, що міські центри і християнські місця Східної Грузії у пізньоантичний період стали осередками генетичного змішування, підтверджуючи роль Кавказу як культурного та демографічного перехрестя.
