Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
Ця тварина населяла Північну Америку понад 5 мільйонів років тому. Дослідниця Наріман Шатар з Каліфорнійського університету в Берклі ідентифікувала майже повний череп із нижньою щелепою та іклами, що допомогло науковцям значно чіткіше зрозуміти еволюційну історію цих грізних хижаків до моменту їхнього остаточного зникнення приблизно 10 000 років тому.
Головний висновок дослідження полягає в тому, що стародавні предки шаблезубих починали з відносно коротких ікол, але з часом розвивали дедалі довші зуби. Вершиною цього процесу став знаменитий смілодон (Smilodon fatalis), чиї верхні ікла сягали вражаючих 18 сантиметрів у довжину. Проте саме ця гіперспеціалізація, яка тривалий час допомагала котам домінувати, зрештою перетворилася на смертельну пастку, коли умови навколишнього середовища раптово змінилися.
На відміну від сучасних левів чи тигрів, які мають круглі в розрізі ікла, зуби шаблезубих кішок були пласкими та стиснутими з боків, наче леза ножів. Комп'ютерні симуляції та експерименти з 3D-друком показали, що така анатомія ідеально підходила для швидкого розрізання плоті та перерізання артерій жертви, але робила ікла надзвичайно крихкими. Довгі ікла легко пробивали м'які тканини, проте моментально тріскалися та ламалися у разі випадкового удару об тверду кістку.
Коли після завершення останнього льодовикового періоду зникли великі травоїдні тварини, такі як бізони та верблюди, шаблезубі коти опинилися на межі голоду. Через свою специфічну та тендітну будову зубів вони просто не змогли переключитися на іншу їжу чи розгризати кістки, як це робили конкуренти. У результаті їх витіснили хижаки з круглими, міцнішими іклами та потужними кутніми зубами, здатними дробити тверду здобич.
Палеонтологи називають це явище «макроеволюційним маховиком» — коли еволюція лінії запускає розвиток надскладної морфології, тварина стає суперпродуктивною в чомусь одному, але втрачає здатність повернутися до простішого стану. Шаблезубі істоти є яскравим прикладом того, як абсолютна ефективність в одну епоху перетворюється на гарантований квиток до вимирання в іншу. Примітно, що довгі ікла незалежно розвивалися у кількох різних родин ссавців, включаючи сумчастих, але всі вони повторили цю долю.
Випадкове відкриття Adelphailurus kansensis серед старих зразків доводить, що в музейних сховищах по всьому світу досі ховається безліч унікальних екземплярів. Багато важливих скам'янілостей десятиліттями лежать недослідженими під загальними назвами на кшталт «помилкових котів». Науковці наголошують на важливості перегляду старих колекцій, адже відкриття кожної нової шухляди може кардинально переписати історію розвитку життя на Землі.
