Моє припущення - верхом. Точніше- терасами між плато і заплавою.
Причини:
1) надмірна вологість у долині весною після танення снігу і осінню після дощів.
2) нестабільний водний режим долини, малопридатний для функціонування постійних маршрутів.
***
РІЧКОВІ ДОЛИНИ
Долина річки Кобрина, в котрій лежить Обухів, є частиною ширших геологічних і географічних формацій, без врахування котрих її аналіз буде неповноцінним.
До геологічної ми зараховуємо Київське плато – сильно ерозовану частину Придніпровської височини.
До географічної – Перепетів степ, порізану невеликими річковими долинами лісостепову кишеню між Стугною і Россю.
Один з важливих елементів цього ландшафту – річкові долини-сусіди.
До них ми зараховуємо:
1. макро-долину Дніпра, частиною стоку котрого є долина річки Кобрина.
2. Долину річки Стугна, котра до 1965 року співпадала з паводковим руслом Дніпра і оточувала долину річки Кобрина із заходу і півночі.
3. Долини річки Дерев’янка зі сходу і річки Красна – з півдня.
Відтак, процеси заселення долини Кобрини напряму були пов’язані як з сусідніми річковими долинами, так і вододілами з ними.
Підтвердженням цього є формування шляхів в долину Кобрини і з неї, можливо, ще з фінального палеоліту.
Як це відбувалося – розглянемо в цьому тексті.
***
ФІНАЛЬНИЙ ПАЛЕОЛІТ (13 500 — 10 000 років)
НАШІ МАМОНТИ
Залишки мамонтів знаходили в Обухові і Трипіллі. В останньому так багато, що з часом легенди про них увійшли до місцевого фольклору. І все ж найвідоміша в наших краях, відносно нещодавна (початок «нульових») знахідка стосується ур. «Криниця» біля Копачева. Робоча гіпотеза – тимчасова стоянка мисливців на мамонтів, час котрих вже спливав.
***
ТОДІШНІЙ ЛАНДШАФТ
Для повноти розуміння тодішнього ландшафту варто зауважити його разючу відмінність від сьогоднішнього.
По-перше, північніше був льодовик. Дуже холодно, вододіли вкриті так званою «мамонтовою тундрою». В ній дуже високий коефіцієнт біомаси. Приблизно втричі більший ніж в сучасній канадській тундрі (за Залізняком до 5 тон на кв. км).
По-друге долина Дніпра була ширшою і нижчою ніж зараз. Замість русла – суміш проток, озер і заболочених низовин. Річка була нерівномірно «розмазаною» по долині.
По-третє лісів майже не було, занадто холодно поблизу льодовика. Луків ще немає, полюють за допомогою списів: із засідки, заганяючи тварин в болота, і дуже ймовірно - на переходах через річки.
Відкритість простору компенсується величезною кількістю біоти. Вона така, що, за словами Залізняка, за палеоліту майже не ловили рибу. Справжньою роботою, заняттям вважалося полювання, а їжею – м’ясо. Спочатку мамонтів. Після його зникнення – північного оленя.
***
«ВДОЛЬ БОЛЬШОЙ РЕКИ»
Надзвичайно влучно міграційні процеси тварин і пристосовані під них мисливські методи описані в книзі В. Уткина «Вдоль Большой реки».
В ній плем’я Турів чекає на сезонні міграції мамонтів і власне турів. Б’є їх, в тому числі в «поколках» під час переходів через ріку восени, коли вони йдуть на південь (запасається на зиму); і весною – коли вертаються на північ (запасається на літо).
Мабуть тому першими дорогами за часів фінального палеоліту можна назвати міграційні шляхи мамонтів, північних оленів, південніше, можливо – турів, коней.
Осінню вони йшли долиною Дніпра з району прильодовикового Полісся на південь, де зимою було легше було прохарчуватися залишками «мамонтової трави» і сховатися від негоди в річкових долинах.
***
«ЛІНИВЕ ПОЛЮВАННЯ»
Мисливці йшли за ними, або чекали на річкових мисах, зручних для обсервації території. Згідно з Залізняком тодішній мисливський колектив складався з 25-30 чоловік, на котрий припадало 2500-3000 кв. кілометрів території. Для розуміння: це територія Києва, помножена в 37 раз. 10 Секторів Газа тощо.
Далі могли бути угіддя іншої групи (племені). Відтак, масові міграції великих травоїдних + додаткова місцева фауна дозволяли людям вести маломобільний спосіб життя і комфортно існувати на великій території. Єдине вимушене пересування полягало у обладнанні сезонної стоянки поближче до місця полювання, біля бродів тощо. Це було пов’язано з особливостями транспортування впольованого.
А оскільки тварини завжди рухалися в одному напрямі, але періодично міняли маршрути, міняли місця стоянок і мисливці на них.
Так чи інакше першими дорогами людини часів пізнього плейстоцену в районі Обухова були річкові долини, в першу чергу – Дніпра і його приток. А «будинками лісника» на їх шляху – сезонні або стаціонарні стоянки палеолітичних мисливців.
Де саме відбувався первісний акт полювання – думки розходяться. Частина дослідників вказує на заплаву, інша – тераси і плато. В обох випадках маркером припущення виступають кості тварин. Котрі, як відомо, могли і принести (вода, люди).
***
ЗБРОЯ І ШЛЮБ
Ще одними досить полемічними факторами, що могли впливати на формування мережі комунікацій часів палеоліту були кремінь і жінки. Теоретично цілеспрямований пошук креміню міг формувати якісь маршрути в місця, де його було більше або він був кращий.
З одного боку він був дуже ходовим матеріалом, а з іншого, ймовірно, невеликий колектив цілком міг забезпечити себе ним та іншими матеріалами, тим більше, шо Обухів вкраплений в корінний берег Дніпра з величезною кількістю відкритої породи.
Що стосується обмінних, шлюбних і тому подібних процесів, навряд чи найближча група мисливців знаходилася ближче 50-100 кілометрів. На побачення не набігаєшся. Ну і 20-30 людей не мамонти, максимум що вони можуть протоптати це стежку від землянки до води.
***
КІНЕЦЬ ІДИЛІЇ (І СВІТУ)
Ця ідилія тривала до так званої «катастрофи палеоДніпра» - гіпотетичної події, котра повністю змінила хід історії на межі фінального палеоліту – раннього мезоліту.
Причина цього явища у періодичному потеплішанні, котре час від часу призводило до дренування в долину Дніпра льодовикових вод з Поліського озера на півночі.
В результаті останнього прориву морен в районі сучасного Мозиря 13,5 – 12, 5 тис. років тому були знищені сліди палеолітичних стоянок на дніпровських терасах від Білорусі до Чорного Моря. Причина – заплава була вищою і стоянки часто знаходилися недалеко від води.
Крім локального кінця світу для тодішніх людей катастрофа вигнала з долини Дніпра північних оленів, котрим стало некомфортно в надміру заболоченій долині. Вони подалися на північ, а слідом за ними частина тих, хто вмів плавати і вижив під час потопу.
Тепло і вода докорінно міняють ландшафт, грунти, рослинність і травоїдний профіль території.
Крім лесу в краї з’являється принесений потоком пісок. Долини Дніпра і її приток сильно заболочуються і заростають лісами.
Міграції припиняються. Замість протоптаних стадами мамонтів і оленів «палеолітичних доріг» з’являються лісові стежки, замість списів – луки, замість загонного полювання – індивідуальне.
Тундра зникає, їжі стає менше, частину білка надолужують за допомогою рибальства. Наступає мезоліт – час, коли люди все ще мобільні, все ще не можуть осісти, але і тварини вже не ті, їх міграції і дрібніші, і коротші.
Час «великих походів (переходів) минув. Біля Ходосівки, Обухова, Трипілля головними мисливськими угіддями тодішнього люду стає величезне реліктове болото.
Утворене в результаті катастрофи палеоДніпра воно відділяється від прилеглої до річки заплави довгою, схожою на острів піщаною грядою, котра існує до цих пір. Зараз на ній стоять Чапаївка, Козин, Таценки, Українка, північна частина Обухова.
Сильно терасована, вузька і довга долина Кобрини – одна з кишень цього болота, котре суміщає в собі долину Стугни і сезонну паводкову долину Дніпра, куди під час повеней до 1965 року переливається частина води з основного русла.
Візуально ще у 20 столітті це була величезна, схожа на джунглі заплава, відомим аналогом котрої є Великий Луг на Запоріжжі.
Справа вона упирається у високий берег дніпрової долини з його Креничами, Підгірцями, Безрадичами і виходом у степ; зліва – згадану борову терасу, цю вузьку смужку бореальних хвойних лісів, котрим зручно на намитій палеокатастрофою, дюні.
Ці дюни сухі і зручні. Саме на них згодом починають селитися мезолітичні мисливці. Особливо зручно їм в Таценках, котрі стоять на краю все тієї ж намитої дюни.
***
ДЕ БУВ (НАД)"РІЧКОВИЙ КОРИДОР"?
Де саме були «мамонтові дороги» часів фінального палеоліту? До палеокатастрофи Дніпра, котра сталася вже після їх зникнення?
В цій ситуації одне майже аксіоматично – тварини рухалися осінню на південь, а весною – назад.
Обидва періоди позначені підвищеною вологістю в результаті осінніх опадів і весняного таяння снігів. Тому навряд чи заболочені у цей час долини були зручними для міграцій.
На правому березі Дніпра залишається лише один шлях – вздовж нього, по терасам чи плато. З одного боку – мила травоїдному серцю лісотундра з їжею, з іншого – зручна для того щоб ховатися від непогоди, глибока долина.
З боку сучасного Полісся така дорога вздовж Дніпра тільки одна.
В наших краях вона тягнеться від Ходосівки через Підгірці і Безрадичі до Обухова.
Від долини Кобрини, в котрій він знаходиться до сусідньої долини Дерев’янки. Потім Красної. Горохуватки. Кагарлика. Расавки. Росі. Тясмина.
Кожна долина це річка, що впадає в Дніпро. Там, на мисах в гирлах на них чекали затягнуті в шкури сурові пізні кроманьйонці. Їм не треба було далеко йти. Навіть якщо стада відхилялися від цих «коридорів смерті» то не сильно.
Хтось переходив долини в зручних місцях, інші стада йшли ними, або обходили їх. Це не впливало на процес і його результати. Тварин було надзвичайно багато, а мисливців – дуже мало. Приклад – до появи європейців Північною Америкою мігрувало кількадесят мільйонів бізонів. І як не старалися індіанці, піше полювання з луками не могло порушити екологічний гомеостаз. І лише поява коня, рушниці і протестантської етики з його духом капіталізму зруйнували цей практично палеолітичний уклад.
«Великий мамонтовий шлях» часів палеоліту зруйнував клімат. Але, як виявиться згодом, пересування краєм річкової тераси стане найзручнішим з існуючих способів. Місцем, де з’являться справжні дороги.
