Джерело: phys.org, переклад: Хроніки Обухова
У міжнародній праці, опублікованій у журналі Nature Human Behaviour, зазначається, що кліматичні чинники руйнують суспільні зв'язки саме тоді, коли потреба в них є найвищою. Це створює замкнене коло: розрив взаємин суттєво знижує здатність громад адаптуватися до змін та відновлюватися після них. Провідна авторка дослідження докторка Марлі Бауер із Центру досліджень ментального здоров'я та адиктології імені Матільди підкреслила, що зміна клімату трансформує наш спосіб життя, спілкування та визначає, хто саме отримає підтримку в критичний момент.
Науковці зібрали глобальні докази того, що кліматичний тиск зменшує щоденні можливості для спілкування. Наприклад, хвилі екстремальної спеки та забруднення повітря змушують людей залишатися вдома, уникаючи спільних громадських просторів, а перерви в роботі шкіл та підприємств заважають підтримувати сталі контакти. Дослідження у Китаї та Тувалу показують, що подібні умови знижують соціальну активність, посилюють депресію та змушують людей повністю відсторонюватися від життя громади. Коли стаються раптові катастрофи (повені, циклони чи лісові пожежі), ефект є миттєвим: громади зазнають примусового переселення, будинки руйнуються, а звичний триб життя ламається. Приклади з Домініканської Республіки та Японії свідчать, що навіть якщо евакуація рятує фізичне життя, вона часто залишає людей ізольованими, що сильно погіршує їхнє здоров'я.
Повільні кліматичні процеси мають не менш руйнівні наслідки. У сільських районах Австралії тривала посуха призвела до зниження участі громадян у суспільному житті, а фінансові труднощі, брак їжі та поширення дезінформації створили додаткові бар'єри для довіри. Дослідження виявило, що цей вплив не є рівномірним: люди з низьким доходом, мешканці низькоякісного житла, особи з інвалідністю та маргіналізовані групи стикаються з подвійним тягарем. Вони є більш вразливими до стихій через умови свого проживання і водночас мають набагато менше фінансових та соціальних ресурсів для відновлення зв'язків. Через це виникає небезпечний "розрив у соціальному здоров'ї" між тими, хто залишається інтегрованим, і тими, хто опиняється в повній ізоляції.
Експерти наголошують, що міцність суспільних зв'язків безпосередньо впливає на те, як громади реагують на екологічні виклики: високий рівень взаємної довіри спонукає людей до солідарності та колективних дій. Коли суспільство роз'єднане, люди неохоче допомагають одне одному, що блокує ефективну протидію кризам. Найстрашніші наслідки цього явища помітні під час катастроф, де люди зі слабкими соціальними контактами гинуть значно частіше. Під час екстремальної спеки в Британській Колумбії у 2021 році, яка забрала понад 600 життів, близько 8% загиблих становили люди з шизофренією — група, яка найчастіше потерпає від соціальної ізоляції. Це наочно демонструє, як самотність примножує смертельні ризики.
Попри критичну важливість, соціальне здоров'я наразі повністю ігнорується в кліматичній політиці держав. Поки уряди інвестують мільярди в захисну інфраструктуру та служби екстреного реагування, системам взаємодопомоги приділяється мінімум уваги. Враховуючи, що від соціальної ізоляції вже страждає кожен четвертий житель планети, а її вплив на смертність є порівнянним із курінням та ожирінням, автори закликають трактувати людські зв'язки як базову кліматичну інфраструктуру. Її елементи мають бути інтегровані в житлове будівництво, транспорт, міський дизайн та планування парків. Спогади про масштабні лісові пожежі "Чорного літа" в Австралії довели: люди з міцними зв'язками всередині громади продемонстрували значно вищу психологічну стійкість, але лише за умови, що ці зв'язки були сформовані ще задовго до початку катастрофи.
