Спойлер: з цього тексту ви зможете узнати про те, що таке
1. «Селянський сором»,
2. Пляжі Українки,
3. Де ділася її церква,
4. Побачити найкращу з існуючих панораму млинів на Дівич-горі.
5. А, ну і ймовірно, одну з перших легенд про могилу Зеленого. Я, приміром, вперше зустрівся з версією про Дівич-гору.
І все це, звичайно ж, в смачній, майже їстівній обгортці свіжої (на той час) радянської пропаганди. Дивно, що без згадки про комсомольців. Ймовірно, це тому, що «культ героїв» стартує в 1930-х, в 1928 його ще не було.
Власне, 100 років тому у Києві видавався журнал «Глобус». Вряди-годи в його архіві трапляються не просто згадки, а цілі нариси про наші краї. Як цей, про Трипілля і Зеленого, котрий я подаю без скорочень.
Мене, якщо чесно, зацікавили тільки 2 моменти:
1. «Всесоюзні» пляжі Українки;
2. Церква в Українці, котру розібрали селяни.
По-перше, фраза у тексті відповідає на питання де вона ділася.
Ну, а по-друге, в кого навчилися їх двоюрідні брати в Обухові, котрі здійснять аналогічний «духовний подвиг» в 1936.
***
ДЕ ЗАХОВАНО СОБАКУ
Автор: Семен Скляренко
Джерело: «Глобус», №17, 1928
… Чи то може вже багато років проминуло, чи може нікому не кортить минулого, лихого пригадувати, але не втішайте себе думкою, що в Трипіллі вам пощастить багато почути про Зеленого, про те, що він робив тут на високих горах, які на Дніпро поклали мережані свої відбитки...
Вам розкажуть, що тут ходив Зелений, що тут був його штаб, що ось цією вулицею вели на розстріл полонених, ось тут біля млина розстрілювали, але кожен буде обминати розмову про нього, ніхто не буде вам розповідати про Зеленого...
Почухає селянин з Халеп’я, чи з Злодіївки потилицю, погляне на Дніпро й далі Дніпра, помовчить щось у глибині сірого мозку, промовить...
- Та хто його знає... Довго то було... а ми про те незвесмі... Не знаю... В такі діла не встряю...
Хіба один з сотні скаже вам, що Зелений сам з Трипілля, дійсне прізвище його Терпило, на ім’я він Данило Іванович, що був він на засланні, коли революція почалась, до Трипілля приїхав, почав банду організовувати... організував, деякий час разом з Петлюрою бився, а потім Петлюру зрадив. Навіть прізвисько його — Зелений — Петлюра вигадав...
Мовляв, людина така, що за гроші й батька рідного продасть... Та не тільки за гроші, а й ради слави...
Дякуйте тому, хто вам це розповість... А так у житті — трипільчани, злодійовці, жукинці про нього мало згадують. Мабуть кожен з селян так чи інакше був причетний до справ Зеленого, дечим винуватий, кому охота перебирати...
ТРИПІЛЬСЬКА КРУЧА
Літнього вечора біля сільради, біля клубу йде розмова не про наступи, не про заколоти, не про революцію грізну, що громом гуркотіла в трипільських ярах, не про ту культурну революцію, що ось сьогодні від села до села йде, зазирає до кожного віконця...
Нічого Зеленого тепер у Трипіллі не нагадує. Немов одвіку була в роботі земля, немов не пили яри глибокі крові, немов не було й революції, а отак завжди люди жили, працювали, до кращого йшли.
Самітня пристань... Що дня два пароплави йдуть повз пристань Києва. Один до Дніпропетровського, другий — дачний до Переяслава. Мало хто сходить з Дніпропетровського пароплава, але багато з дачного... Та й не дивно... Трохи вище від Трипілля, де село Українка, є найкращі на Україні річні пляжі.
Сюди щоліта приїжджають від далеких околиць України, навіть не тільки України, а й всього СРСР... У Москві, в Ленінграді знають Українку, є вже родини, що з ранньої весни приїжджають сюди, тут усе літо спочивають, а восени знову на північ їдуть...
Це ті дачники, що не коряться жодному закону, що самі виписують кращі місця для спочинку... Але вже й організовані дачники. Кілька років приїжджав до Українки з Києва дитячий будинок, жив тут у приміщенні школи, а селяни чули, як у сосновому лісі грає оркестр піонерів, селяни дивувалися, коли діти з будинку приходили допомагати їм у роботі, на полі...
Піонери, комсомольці, то нові люди над Дніпром, вони вірять, що незабаром Трипільська околиця перетвориться на гарний курорт.
Найкращі перспективи має село Українка. Минуле в нього села цікаве. Колись це до революції село мало назву Злодіївка... Так і звали село й знали — Злодіївка.
Це також до революції надумали селяни, що прозвати себе злодіянином не кожному гарно, до кращого прагнули, просили врни, коли вбили Столипіна, щоб село прозвали Столипіним... Село прозвали Столипіним, адже Столипіна за це пообіцяла в селі церкву збудувати. Кортіло мабуть по собі гарну пам’ятку залишити...
А тоді революція прийшла. Столипін знов не в шані став... За голови почали братися Столипінці... Наробили, мовляв, лиха. То були злодіяни, а тепер це грішне, столипінці ми, люті вороги селянські...
На сход селян покликали, довго про те говорили, та надумали село прозвати Українкою... З того дня забули селяни, що село Злодіївкою прозивалося, забули й про Столипіна, геть чисто цілу цеглу від церкви на честь Столипіна розібрали та й живуть так.
Там, де село Українка, до Дніпра допливає річка Стугна... Гарна річка, холодна вода в ній, низько похилялася над берегами верби, заросла лука очеретами... гарна Стугна річка, яких мало є на Україні...
У нас так повелося, що навколо кожного села, його річки, ярів заплітає віночок переказів, легенд, чи то й байок... Не обминула легенда й Стугни.
Є й про неї легенда... Гарна легенда, насичена важким змістом давно минулих часів, коли люди поневірялися під князівською та царською рукою, коли в їх очах, кажуть, князь був великою силою, що походить не від землі...
#історіяУкраїнки, #історіяТрипілля, #історіяОбухівщини, #проектМідгард, #громадянськанаука,
