Практично 100 років тому сьогодні призабутий уродженець Обухова Володислав Дашкевич-Горбацький був уповноважений до вирішення територіального спору з Румунією. Втім, судячи з усього - не встиг.
Про це йдеться у нарисі "Забута війна: як україно-румунський конфлікт 1918-го створив сучасну Молдову", передають Хроніки Обухова.
...Політика гетьманського уряду кардинально відрізнялася від республіканського. У Ясси не відправляли посла – із невеликими задачами порався той же Корнелій Чоботаренко.
Павло Скоропадський з урядом не визнавав “возз’єднання” Молдови та Румунії, а 11 травня Міністерство торгу та промисловості Української Держави ввело повну заборону на переміщення будь-яких товарів через Дністер.
5 червня Київ відправив ноту, в якій однозначно вказувалося, що “Бессарабія – це Україна”. Ясси відповіли обширною дискусією та побажаннями владнати ситуацію.
У відповідь гетьманські міністри зосередилася на підготовці вивезення військового майна з підкотрольної Румунії території та вивезення румунського майна з України. На військові склади в Румунії з Києва відбула спецкомісія із 30 осіб та з фінансуванням у 107 тисяч карбованців. У гетьманському палаці вважали, що ескалація та торгова війна більше вдарить по Румунії, яка й так мала вкрай мало економічних партнерів.
Улітку така політика принесла перші плоди. В Україну потягнулися бессарабські підприємці та громадські діячі. Підприємці прагнули до персонального обходу ембарго, а місцеві активісти доносили інформацію про кричущу економічну та соціально-політичну ситуацію в Бессарабії. Говорилося навіть про те, що
ОДНА-ЄДИНА УКРАЇНСЬКА ДИВІЗІЯ МОЖЕ БЕЗ ПРОБЛЕМ ВИРІШИТИ “БЕССАРАБСЬКЕ ПИТАННЯ”.
Втім, такої дивізії Україна ще не мала. У сусідніх із Бессарабією Подільській та Херсонській губерніях тільки формувалися корпуси гетьманської армії. Безпосередньо біля Дністра, в Тирасполі, стояв лише піхотний полк.
За спогадами міністра закордонних справ Дмитра Дорошенка, українська адміністрація почала працювати з елітами Бессарабії.
Як спадкоємиця Росії Українська Держава платила зарплату тим судовим чинам, які не присягали румунському королю. Місцеві підприємці-винороби отримували за пільговими цінами важливий для них український цукор, окремі громадські діячі теж мали фінансування з Києва.
У вересні, потрапивши в скруту, румунський уряд із Ясс надсилає в Київ спецпредставника Константіна Концеску.
Той приїздить з офіційним визнанням Румунією Української Держави та намагається укласти торгівельну угоду, сподіваючись на поставки в Румунію хліба та цукру, а взамін обіцяючи вино із Бессарабії за пільговими цінами (Україна його вже мала) та великі об’єми бензину.
Дорошенко ставив таку угоду на сміх: “Києву обіцяють те, що і так по праву належить йому (вино)”, а щодо бензину, то було відомо, що Румунія не контролює власні нафтові родовища.
Концеску заявив, що Ясси готові навіть заборонити в Румунії приватний автотранспорт, аби тільки постачати в Україну бензин!
Київ почав переговори, але більше не для економічної угоди, а через те, що визнання України Румунією, яка мала зв’язки з Антантою, могло допомогти Скоропадському отримати офіційне визнання у Франції та Британії.
“Бессарабське питання” було поставлене на паузу – в Києві чекали формування на весну 1919 року власної армії, яка могла б вирішити проблему силою.
Втім, водночас у Ясси, вперше після Галагана, в жовтні виїхав офіційний представник України – Володислав Дашкевич-Горбацький, який був начальником штабу гетьмана
Про вагомість такого призначення свідчило те, що уродженець Обухова Дашкевич-Горбацький у травні був в.о. військового міністра УД, а у квітні-липні – начальником особистого штабу гетьмана. У червні особиста охорона Скоропадського на Софіївській площі складала присягу гетьманові за присутності свого керівника, генерального хорунжого Дашкевича-Горбацького.
І ось із жовтня колишній генерал-майор російської армії став головою надзвичайної місії Української Держави в Румунії.
Однак падіння режиму Скоропадського та друга україно-більшовицька війна знову кардинально змінила ситуацію.
На фото: Гетьман Павло Скоропадський (у центрі), прем’єр-міністр Федір Лизогуб (ліворуч) та начальник особистого штабу гетьмана Володислав Дашкевич-Горбацький (праворуч)
Довідково:
Згідно з Вікіпедією Володислав Володимирович Дашкевич-Горбацький (16 серпня 1879, Обухів, Київська губернія, Російська імперія — 7 червня 1952, с. Абезь, Комі АРСР) — український військовий діяч, дипломат.
Народився 16 серпня 1879 року в місті Обухів на Київщині. Початкову освіту здобув у Кременчуцькому реальному училищі.
- З 26 вересня 1897 на військовій службі. У 1899 закінчив третє Олександрівське військове училище та Миколаївську академію Генерального штабу (1905).
- З 1905 проходив службу в лейб-гвардії Литовському полку.
- З 1905 по 1907 — викладач тактики в Пажеському корпусі.
- З 1907 по 1913 — старший офіцер штабу Гвардійського корпусу.
- З 1913 по 1914 — штаб-офіцер для особливих доручень штабу 1-го армійського корпусу.
- З 1914 по 1917 — начальник штабів 50-ї та 28-ї піхотної дивізій, командир 96-го піхотного полку та 24-ї піхотної дивізії на Південно-Західному фронті. Генерал-майор.
З 1917 — проходив службу в Збройних Силах Української Держави.
З 04.1918 по 07.1918 — начальник особистого Штабу Гетьмана Павла Скоропадського.
У травні 1918 — в.о. військового міністра Української Держави.
23 (10) червня 1918 в Києві на Софійському подвір'ї о 5 год. дня відбулася церемонія присяги на вірність Українській державі та Гетьманові, складеної чинами особистої охорони Павла Скоропадського, у присутності голови гетьманського штабу, генерального хорунжого Володислава Дашкевича-Горбацького.
З жовтня 1918 р. голова надзвичайної місії Української Держави в Румунії.
Еміграція та ув'язнення
З 1922 — мешкав в Німецькій державі. Після окупації Радянською армією Німеччини заарештований та вивезений до Росії в концтабір.
Помер в таборі міста Інта Комі АРСР. Похований у селищі Абезь (тепер у межах міста Інта), могила № О-27.