Кажуть, сьогодні день працівника культури - черговий незугарний і неоковирний радянський атавізм.
Він вузький, архаїчний і шароварний. З нього давно вирізана значна частина українського культурного коду. А те, що лишилося - це пісні і танці, типовий радянський етнографічний концепт.
В ньому відсутні фрески і мурали, відео і подкасти, їжа і інструменти, продукти і промисли, локації і дестинації.
Сьогодні я прочитав спогади by Ivan Kolosovski про розкопки на Дівич-горі за пару років до мого народження, сповнені гумору і безумовно варті фільмування (!).
Крім іншого, вчора я з'ясував, що він со товаріщі проходив колись педагогічну практику в моїй рідній школі №1.
Ну і головне (я це знав раніше) - брав участь у розкопках цілого "гнізда" ранньослов'янських поселень, включно з найвідомішим, тим, що створило археологічне "обличчя" міста - Обухів II.
До чого це я?
Все просто. Люди, котрі копали вододіл між долинами Кобрини і Красної зробили в МІЛЬЙОН раз більше для розвитку культури, образу, бренду Обухова ніж всі відділи культури разом взяті за останні 30 років.
Але, їх діяльність внеском у культуру не вважається. Вони не "почесні громадяни" Обухова і не "видатні земляки".
Чому?
Бо державна версія культури - до цих пір спрощена, шароварна, радянська. В ній немає місця інноваціям і новаторам.
Можливо тому в Україні і в Обухові українська культура розвивається поза державою, і часто - всупереч їй.
