Джерело: phys.org, переклад: Чайковський Мирослав
Однак нове дослідження докторки Гізер Б. Такар з Техаського A&M університету проливає світло на глибоку історію одомашнення авокадо. Археологиня вивчає ботанічні рештки в печері Ель-Хіганте на заході Гондурасу — одному з небагатьох місць у тропіках, де рослинні залишки збереглися протягом 11 тисяч років.
За словами Такар, ці дані допомагають зрозуміти, як люди пристосовувалися до змін клімату, і яким чином одомашнення авокадо стало частиною цієї адаптації.
«Авокадо — це не просто модний продукт, а результат тисячоліть людського відбору й управління лісами», — зазначає вона.
Спершу авокадо було їжею для мегафауни — гігантських лінивців, мамонтів та інших великих тварин, що мешкали в Америці під час льодовикового періоду. Після їхнього вимирання саме люди почали виконувати екологічну роль поширення насіння, обираючи великі та м’ясисті плоди з товстою шкіркою.
Уже 7500 років тому корінні жителі регіону культивували авокадо, роблячи плоди поживнішими й зручнішими для транспортування. Згодом, приблизно 2000 років тому, сформувалися одомашнені сорти — задовго до появи кукурудзи, квасолі чи гарбуза.
Дослідники використовували радіовуглецеве датування сотень кісточок і шкірок авокадо, щоб створити точну хронологію. Результати вказують: у високогір’ї Гондурасу авокадо культивували набагато раніше, ніж вважалося раніше.
«Ми маємо справу з одним із найважливіших археологічних об’єктів у Центральній Америці за останні 40 років», — додає Такар.
Нині печера Ель-Хіганте номінована на внесення до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Команда дослідників працює разом із урядом Гондурасу, щоб документувати та зберегти унікальне місце.
Крім авокадо, на цьому ж місці були знайдені рештки гарбуза, кукурудзи та інших культур, що дозволяє відстежити процес їхнього одомашнення. Такар також готує публікацію про 4500 років історії кукурудзи, ще одного важливого агрокультурного виду.
На думку Такар, вивчення стародавнього землеробства може стати ключем до вирішення сучасних аграрних викликів.
«Одомашнення — це не подія, а довгий процес, який дав нам рослини, здатні виживати в різних умовах. І ці знання можуть допомогти нам і сьогодні», — наголошує вона.
